Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 21

Святомир Фостун

Насміявшися досхочу з витівок хитрющого обманця, козаки-студенти покрокували далі базаром, розглядаючи всякі дивовижі та різнорідний натовп. Їм доводилося не раз уступати з дороги гордовитим отилим бюргерам, зате вони усміхалися люб’язно вродливим панянкам, що дріботіли в модних од ягах поруч зі своїми пихатими матерями й зиркали зальотно на чепурунів-студентів. Студенти ж, перейшовши найширшу в городі Альфредштрассе, зайшли до однієї з найкращих каварень у Галле, власником якої був герр Мюллер.

В каварню вже насунуло чимало публіки, серед якої не бракувало людей із міської знаті. Вояки видзвонювали острогами і брязкали шаблями та шпагами, але найбільше було в каварні таки самих студентів. Гальські студенти розташувалися довкола великого столу й із зацікавленням слухали дискурс, що його вів професор Гальського університету Губбе, який полюбляв гуторити зі студентами, котрі захоплювалися не тільки любовними пригодами й фехтувальними авантюрами, але таки прагнули справжнього глибокого знання. Професор Губбе їх полон яв своєю гостроумністю, часто й цинізмом, а понад усе дошкульним, хоч і обережним глузуванням із тогочасних авторитетів. Він обожнював Вольтера й обурювався на французький королівський режим за те, що посадив Вольтера в Бастілію та залюбки послуговувався висловами молодого філософа.

Дискурс заповідався дуже цікавий, бо до професора Губбе підсівся несподівано гальський шляхтич, авантюрничий франт Отто фон Герц. Цей високочолий мужчина поза тридцятку, в чорному оксамитовому вбранні та з невідлучною паличкою, яка мала голівку зі слонової кости, був абсольвентом Ляйпцігського університету, славився як добрий фехтувальник, служив у війську саксонського курфюрста Фрідріха Августа, воював зі шведами, котрі покремсали його так здорово, що він насилу вилизався з ран, а пізніше, покинувши військову службу, став повіреним дипломатом саксонського курфюрста. Він послував до різних європейських дворів, знав їхні таємниці, захоплювався енциклопедистами, любив погострити язика із професорами й ворогував із гальським сенатом за те, що сенатські райці обкладали його склади в Галле великими податками й оплатами. Отто фон Герц належав до багатої саксонської шляхти, котра не відкидала торгівлі як засобу для свого збагачення. Звичайно, що він сам не торгував, і це діло вели купці, але всі найкращі склади в Галле належали шляхетській родині Герців. Після смерти батька Отто фон Герц став власником усіх маєтків, через що йому й довелося обсварюватися з гальськими райцями та обстоювати інтереси своєї родини.

Із професором Губбе лучила Герца приязнь іще з університету, й вони завжди радо зустрічалися.

— Ого! Диви, й Герц тут! — здивувався Богдан.

— Тому й дискурс буде дуже цікавий, — промовив Афанасій.

— Авжеж, — погодився Зиновій, — підсядьмо ближче.

Із трудом примостилися при сусідньому столі. А тим часом студентів підсідало щораз то більше.

— Наші райці тепер вельми кирпу гнуть, — глумився фон Герц, — так начебто вони і справді можуть поскубти бороду святому Петрові!..