Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 17

— Знаємо про це, — втрутився маркіз Гізет. — Нещодавно я одержав почерез Польщу вістку, що Вельямінова козацька старшина не любить, а між нею й Вельяміновим існують великі неполадки.

— Вельямінов погана і крута людина, — нахмурившись поправив Аскер-паша свою люльку, — тож не диво, що козацька старшина з ним не ладить. Адже він з усіх сил намагається обмежувати і вкорочувати її права, вже не говорячи взагалі про нехтування прав і вольностей усіх козаків.

— Скажіть, ефенді, — знову запитав його маркіз д’ю Фре, — як ставиться Полуботок до його милости гетьмана Орлика?

— Вельми прихильно, смію твердити. Полуботок — мазепинець. Таким він був, таким і залишився, збагнувши, що готує цар Петро козацькій нації.

— Це добре, — схвально кивнув головою маркіз д’ю Фре. — Така настанова Полуботка полегшуватиме нам багато в дечому нашу діяльність. Сподіваюся, що шановний маркіз вам говорив про ті труднощі, які ми маємо з москвинами. Декілька наших розвідників пропали безвісти. Одного з них схопили таки в Москві, й, самозрозуміла річ, він отруївся на місці, щоб не заламатися під тортурами. Цар Петро з великим поспіхом намагається європеїзувати Московію, але цей процес не проходить йому легко, й у Москві летять голови під топорами катів. Петро варвар. Ось послухайте, панове, що доносять мені з Москви!

Маркіз д’ю Фре витягнув із кишені свого камзоля тісно і дбайливо зложений тоненький папірець та й почав читати:

«…Нещадно тут посадили на кіл генерала Глєбова, який нібито мав бути полюбовником цариці. Обабіч помосту стирчали палі з нанизаними на них головами замучених військових жертв лютого царського гніву… Тут усе понуре й залякане. Всі бояться царя й мовчать. За одне необережне слово можна попасти на дибу. Мариво одного великого жаху ширяє над цією великою країною, в якій імператор убиває власного сина й любується його передсмертними муками…»

— Справжнє варварство! — скривився маркіз Гізет. — У нас, на заході, володарі теж не святі, й різні криваві діла трапляються, але все-таки в нас не було й немає такого деспотизму.

— Захід годі рівняти з Московщиною, — прикурив знову свою люльку Аскер-паша. — Це два окремі духові світи, які себе не розуміють і, мабуть, ніколи не зможуть себе зрозуміти…

— Правду кажете, ефенді, — блиснув очима маркіз д’ю Фре. — Тому-то важко мати до діла з таким ворогом, діла й мислі якого трудно розуміти чи збагнути, не то що передбачити…

Слуга зголосив, що вечеря готова, й маркіз д’ю Фре попросив гостей перейти до пишно прибраної їдальні, де слуги почали подавати до столу різні страви.