Читать «Колекція професора Стаха.» онлайн - страница 52

Козюренко ледь помітно підморгнув йому.

На нічліг їх влаштували в домі одного з працівників міліції недалечко від старовинного храму. Козюренко попросив постелити на відкритій веранді — довго не міг заснути, слухав шум вітру в соснових кронах, дивився на зоряне небо й раптом побачив рухому зірочку. Зрадів, немов хлопчак, — адже раніше ніколи не бачив штучних супутників. Хотів показати майорові, та Шульга прозаїчно хропів, звісивши з ліжка голу ногу.

Спав Козюренко мало й підвівся дуже рано. Зібрався тихенько, щоб не розбудити Шульгу, і пішов купатись. Заплив далеко й довго лежав горілиць, спостерігаючи, як із-за дерев піднімається сонце.

Шульга чекав на нього вже чисто виголений, і Козюренко заквапився. Господиня принесла на сніданок величезну сковороду яєчні, підсмаженої на салі. Вони їли її з помідорами, приправляючи аджикою, від якої аж пекло в горлі.

Коли Козюренко й Шульга вийшли з дому, на центральній вулиці селища було вже багатолюдно. Вони змішалися з барвистим натовпом відпочиваючих, які поспішали на пляж.

Раптом полковник притишив ходу і заховався за спину Шульги. Майор здивовано озирнувся. Та Козюренко легенько підштовхнув його: не оглядайся.

— Бачите, он там попереду… низенький такий, у квітчастій сорочці і з валізкою? То сам Омелян Іванович Іваницький. Я казав вам про нього… Гадаю, приїхав він сюди недарма. Я зараз відстану, а ви займіться ним, не спускайте з нього очей. Я допомогу пришлю…

Полковник попрямував до відділення міліції, а Шульга обігнав Іваницького, глянув лише раз чіпко, мов сфотографував, і одразу відстав.

Іваницький звернув до пошти й став у чергу біля віконця, де видавали кореспонденцію до запитання. Шульга удав, що пише листа. Іваницький мав чекати хвилин десять, і майор, щоб не гаяти часу, і справді заходився писати листа дружині. Уявив, як вона зрадіє, неждано одержавши листівку з розкішним піцундським краєвидом. Писав, час од часу поглядаючи на Іваницького — чи не розмовляє з кимось…

Незабаром на пошті з'явився капітан Саная — Козюренко таки виконав обіцянку. Він сів на вільний стілець поруч. Санаю звали Капітоном. Це звучало трохи смішно — капітан Капітон Саная — і було об'єктом жартів у міліцейському середовищі. Та Саная — людина весела й доброзичлива — у відповідь цілком серйозно заявляв, що йому дуже пофортунило: скоро начальство збагне всю безглуздість ситуації і надасть йому звання майора.

Саная нахилився до Шульги, і той очима показав йому на Іваницького. Капітан повідомив, що на вулиці про всяк випадок стоїть оперативна машина — біла новенька «Волга» з потужним форсованим мотором, від неї не втекти найвіртуознішому водієві.

Саная зайняв зручну позицію біля дверей. Шульга дописав листа і вкинув його, коли нарешті Іваницький подав у віконечко свій документ. Дівчина швидко перебрала товсту паку кореспонденції і спритно витягла з неї листа. Іваницький розірвав конверт, перебіг очима написане. Вийшов на вулицю, купив кілька газет і сів на лавці біля кіоска з сувенірами. Він спокійно читав, а полковник, який сидів у другій оперативній машині, міг спокійно стежити за ним.