Читать «Колекція професора Стаха.» онлайн - страница 26

Та ні дог, ні його господар не рухалися, з кутків теж ніхто не виходив, і Климунда заспокоївся. Намацав цигарки в кишені, затягнувся кілька разів жадібно, загасив цигарку об сходинку, обпікаючи пальці, і цей біль примусив його остаточно отямитись. Заховав пістолет до зовнішньої кишені піджака, підібрав недокурок і, переступивши через тіла, вийшов на залиту сонцем асфальтовану доріжку.

Хвіртка тепер була не замкнута. Спиридон визирнув, зачекав, поки зникли якісь двоє перехожих, і попрямував до вулиці, де стояв «Москвич».

Іваницький завів мотор, ще здалеку помітивши Климунду. Спиридон плюхнувся на заднє сидіння, і Омелян, ні про що не запитуючи, рвонув машину.

Іваницький весь час дивився в дзеркало, чи не переслідує їх хтось. Та вулиця була порожня. Лише далеко позаду виринула з-за повороту вантажна машина.

Омелян круто взяв праворуч, обігнав тролейбус і вискочив проспектом до мосту.

Тільки переїхавши його, Іваницький порушив мовчанку:

— Я бачу, в тебе порядок…

Климунда схопився за спинку переднього сидіння, гаряче видихнув у вухо Іваницькому:

— Убив я його! Розумієш, убив…

Омелян крутонув руль, ледь не попавши під колеса важкого грузовика. Вирівняв машину, притиснувся до тротуару й зупинився. Обернувся до Климунди.

— Ти що, збожеволів? Кого вбив?

— Обох… професора й пса… — Побачив, як поблідли щоки в Іваницького, і це чомусь заспокоїло його, надало впевненості. Вів далі, наче йшлося про щось буденне, не варте особливої уваги — Він повернувся невчасно, професор… Дог кинувся на мене… Я стріляв… а потім ударив руків'ям професора по голові.

— Оце вскочили… — розгублено вимовив Іваницький. — Що ж тепер буде?

— Нічого не буде. Ти завжди перебільшуєш.

— Дай боже! Вбивство професора — підніметься вся міліція!

— Шукай вітра в полі.

Іваницький пильно зиркнув Спиридонові у вічі.

— Ти не наслідив там?

Климунда обмацав кишені. Переклав пістолет до внутрішньої, дістав рукавички, для чогось натягнув на ліву руку.

— Спали, — наказав Омелян, — рукавички спали, а пістолет викинь у річку. Сьогодні ж. — Подумав трохи й додав — Зустрічатися не будемо. Негайно бери відпустку і катай на Чорне море. Ікони склади у валізу й візьми з собою. Здаси в камеру схову — так надійніше.

— Які ще будуть вказівки? — в тоні Климунди відчувалася зверхність. Він уже трохи оговтався від страху і вважав, що має право на першу роль. — Нікуди мені не хочеться їхати.

Сказав так, аби тільки заперечити Іваницькому, бо й самому кортіло якнайшвидше сісти у літак — щоб бути далі від котеджу, обплетеного текомою, від тих двох тіл біля сходів, від міліції, яка сьогодні ж почне розслідування.

Омелян не звернув уваги на його заперечення.