Читать «Колекція професора Стаха.» онлайн - страница 27

— Напишеш мені в Піцунду до запитання — ось яка остання вказівка. Я буду там через тиждень. Повідомиш, де зможемо зустрітися.

Климунда поплескав по рюкзаку.

— Скоріше б сплавити оцей мотлох.

— Це вже моя турбота. Ти зрозумів мене?

Климунда невиразно промимрив щось у відповідь. Іваницький зупинив машину.

— Тримай, — подав Спиридонові руку. — І я тебе прошу: не сип грошима на курорті. Міліція завжди принюхується до таких.

— Угу… — Климунда й сам знав це. — Ти куди зараз?

— Поставлю машину в гараж… — Іваницькому чомусь не хотілося казати, що вже п'ятий день, як він перебуває у відрядженні в Москві — прилетів уранці літаком і повертається через дві години. Про всяк випадок — залізне алібі, квиток в обидва кінці йому взяв один московський приятель, і прізвище Іваницького не значитиметься у списках пасажирів. Ось тільки непомітно поставити машину в гараж…

«Москвич» рушив, Климунда зиркнув йому вслід, закинув рюкзак за плечі і подався додому.

Ввечері того ж дня, коли вбили професора Стаха, слідчого з особливо важливих справ Романа Панасовича Козюренка повідомили: експертиза встановила, що вбивця стріляв з пістолета, який належав колись сержантові Омельченку. А ще через кілька хвилин майор Шульга доповідав полковникові про наслідки своїх пошуків.

Козюренко хмурився. Шульга не міг сказати нічого втішного. Розшуки його зайшли фактично в глухий кут. А перший постріл пролунав! Та ще й як!

— Погано, майоре, — констатував Козюренко і, побачивши, як знітився Шульга, трохи підсолодив пілюлю: — Але у випадку з пограбуванням таксиста ви діяли винахідливо. Я включаю вас у склад своєї групи, — закінчив несподівано.

Шульга приготувався до розносу, чекав навіть адміністративних висновків, і раптом таке… Проте нічим не виказав своєї радості, мовив стримано:

— Дякую, хоч я не виявив…

Роман Панасович зупинив його коротким жестом.

— Не розводитимемо церемоній, майоре, справа не терпить зволікань — пістолет може вистрілити вдруге. Хоч я особисто дотримуюсь іншого погляду. Бо злочин незвичайний і грабіжники розраховують на великі гроші, — визнав за можливе пояснити. — З колекції професора Стаха викрадено найцінніші ікони — отже, злодій або ж був добре поінформований про розташування ікон, або сам розуміється на мистецтві.

— У людини, яка мало не вбила сержанта Омельченка, — скористався з паузи Шульга, — тверда рука. Гадаю, професіональний злочинець.

— Усе може бути, — невизначено відповів Козюренко. — Це нам і треба з'ясувати, і почнемо ми, майоре, з вивчення кола людей, вхожих у дім професора. Треба встановити також осіб, які побували випадково там останнім часом.

Козюренко почав викладати Шульзі план, як це краще зробити. Та його перервав телефонний дзвінок. Поклавши трубку, пояснив:

— Капітан Запорожцева — у неї якась нагальна справа.

До кабінету зайшла схожа на дівчинку вродлива жінка, зовні нічим не схожа на міліцейського капітана. Біляве волосся відтіняло її широко поставлені зеленкуваті очі і свіжі губи. Молодіжна блуза з картатою краваткою і широкий пасок з блискучою пряжкою, яким вона туго затягувалася, ще більше підкреслював її дівочу фігуру.