Читать «Україна масонська» онлайн - страница 11

У 1785 р. Митрополит Московський Платон випробував у вiрi iдеолога масонства Миколу Новикова i визнав його «хорошим християнином», причому Митрополит зазначив, що вiн «…молить Бога, щоб у всьому свiтi християни були такi, як Новиков». Адепти масонства молилися «на будь-якому мiсцi та при будь-якiй справi», не виключаючи i «моления с Христианскою братиею своею во Храмах, которое много может споспешествовать к созиданию благочестия».

Один iз основних фiлософiв-масонiв початку ХIХ ст. Семен Гамалiя жив аскетом, навчаючи Священного Писання та проповiдуючи християнськi iстини, за що вважався праведником.

У росiйському масонському «Катехизисi» ХVIII ст. (наведеному Сенатором Росiйської iмперiї I. Лопухiним) зазначається, що основна мета масонства «…те ж, що i мета iстинного християнства» i «наслiдування Iсусу Христу».

Масони придiляли особливу увагу питанням спiввiдношення масонського розумiння релiгiї з офiцiйною православною церквою. Разом iз тим масонськi ложi у Схiднiй Європi пропагували так зване екуменiчне iстинне християнство – християнський гностицизм, але вважали його тiльки «доповненням» до християнства традицiйного.

На думку масона Михайла Сперанського, «…iстинний християнин є людиною, яка, пройшовши шлях очищення й оновлення, шукає возз'єднання з Христом i сприймає його в себе так, щоб Вiн у ньому жив, дiяв, розпоряджався i керував його думками, рухом, волею, тобто щоб Христос був у ньому, а вiн у Христi».

Масонство пропагувало християнський деїзм, вiру у «просвiтлення». Другою Бiблiєю для масонiв епохи Катерини була Кабала. Кабала давала їм ключ для тлумачення Священного Писання, загострювала розумiння християнських догматiв Троїчностi, Боговтiлення, месiанства… Масони вивчали кабалiстику, залишивши сотнi рукописних текстiв i перекладiв «Сефер йецира», «Сефер хазохар», «Сефер ха-тмуна», «Шааре ора», творiв християнських кабалiстiв XVI-XVII ст. Масони Росiйської iмперiї другої половини XVIII ст. мали ще три джерела сакрального знання – нiмецьке розенкрейцерство, авiнйонську школу «Academie des Vrais Macons» i школу в Монпельє «Academie des Sages». Особливим пiєтетом у них користувалися працi Фоми Кемпiйського, Парацельса, Я. Бьоме, Сен-Мартена, Iоанна Масона, Сведенборга…

«Роботи» масонiв спрямованi на «загальну гармонiзацiю», вдосконалення та порятунок природи i людства, причому кожний масон має брати в цьому процесi дiяльну участь: займатися народною освiтою, «виправленням нравiв», благодiйнiстю, а також брати участь в алхiмiчних дослiдах, спрямованих на виправлення i «врятування неблагородних металiв». Процес унiверсального виправлення природи, який для масонiв був зумовлений трансформацiєю, «пом'якшенням» творiння, перетворенням сили Суду на силу Милостi, уподiбнюється тут алхiмiчнiй трансмутацiї мiдi в срiбло.

Носiї догм i заборон – самодержцi та диктатори, жрецi та священики – розглядалися масонами як узурпатори, якi обмежують Богом дану полiтичну i духовну свободу. Правителi, якi обмежували Божественну свободу для масонiв, були ворогами божественного порядку, ворогами гармонiї.