Читать «Ще не вмерла...» онлайн - страница 5

— Ти сам розтин робив? Помилки бути не може?

— Я тобі кажу!

— Тоді — вперед!

Обступили ми загородку, де нещасні приречені поросята лише п’ятачками водили:

— Ваші документи, будь ласка.

Не хтось же питає — міліція. Показали документи. Міліція ті документи вивчала довго, прискіпливо, а тоді:

— На вас поступив сигнал, що ви свиней труїте.

— Ми? Чиїх? Хто сказав?

— Своїх поки що. Але продаєте вже отруєних.

— Та Бог з вами, нащо нам це потрібно?

— Розберемося, нащо вам це потрібно. А зараз — я маю право вас затримати.

— За що? За якесь порося, що здохло?

— А звідки ви знаєте, що здохло?.. Знаєте. Ну — тим більше. Я вас затримую, згідно з заявою, що поступила від ваших покупців.

— Та мало що люди набрешуть! Ні, ви чуєте? У них порося здохло, а ми винні!

— То ви подивіться на цих! — не витримала і втрутилась я. — Вони теж підпоєні!

Навколо збирався натовп. Жінка, котра вже посадила куплене порося в мішок і збиралася йти, повернулась і вигорнула його з мішка назад у загородку.

— Я передумала. Поверніть гроші!

— Що ви нам комерцію перебиваєте! — загорлав продавець. — У мене найкращі поросята на весь базар! А тут прийшли, розумієш, аферисти, наклеп зводять!

— То це міліція вам — аферисти? Ну що ж, я маю право затримати вас без пред’явлення звинувачення на три доби. Арештую і ваш товар.

— Так вони ж за три доби з голоду здохнуть!

— Їх будуть годувати. Отож, якщо вони за ці три доби не здохнуть — підозру з вас буде знято. А ні — тоді й поговоримо, хто аферист.

Злякались. І розгубились. Бо добре розуміли, що поросята три доби не протягнуть.

— Слухайте, а може ми того… миром усе владнаємо?

— Тобто?

— Ну, ми вам інше порося дамо замість здохлого.

— По-перше, не “нам”, а ось людям, котрі на вас заявили. По-друге, здохло двоє поросят. По-третє, яких ви їм дасте — цих? Так вони теж завтра здохнуть.

— А куди нам їх дівати? — буркнув один з продавців, але другий стусонув його під ребра.

— Цих вам, мабуть, зарізати доведеться. І м’ясо — самим з’їсти. Хай но тільки я дізнаюся, що ви поросятиною торгували!

— І компенсація моральних збитків! — підказав Шериф.

— А, так! Двома свинками ви не обійдетеся. Ці люди, шановані люди, до речі, понесли великі моральні збитки. Погляньте на жінку — вона так перенервувала, що її ледь у лікарню не поклали. А це набагато дорожче обійдеться.

— Ну, ще парочку підкинемо!

— Десять! — аж захлинувся від власного нахабства мій братик. Але продавці й на двадцять погодилися б, аби тільки їх не посадили.

— Це ти правильно сказав: десять, — задоволено сказав Шерифові колега — Якби вони трьома-чотирма відбулися, то скоро б знову за своє взялись. А так — перш, ніж поросят труїти, двадцять разів подумають… Ні, ти скажи! Знають же, що людям зло роблять… А роблять!

Отак на нашому обійсті з’явилося, щоправда, не десять, а дев’ять молоденьких свинок. Десятий був кабанчик, його невдовзі пустили на м’ясо.

Дітям моїм свинки дуже сподобалися. Вони їх одразу обізвали гаремом і нарекли екзотичними іменами: Зульфія, Зухра, Заріна. Не обійшлося і без Гюльчатай. Досить скоро баришні почали виписувати кола біля свого благовірного. Отак кабанчик із Хрюньки перетворився у кнура на ім’я Коханий. І уявіть собі — звання своє відробляв чесно.