Читать «Ще не вмерла...» онлайн - страница 3

Чоловік придивився до Хрюньки і радісно сказав:

— Слухай, він же не простий, а породистий! З нього ще й яка користь може бути. А що як ми з тобою взагалі тут залишимось і заведемо свиноферму?

— А як же твоя обіцянка?

— Яка? Я тобі багато обіцянок давав. Але ж і виконував!

— Обіцянка щодо того, що я в тебе ніколи не тягатиму тачки з гноєм.

Було колись. Пішла на базар, а тут дядько причепився:

— Женщина! Купіть цибулі! Гляньте, яка цибуля!

— По-перше, кажу, я не женщина, а жінка. По-друге, цибуля як цибуля, нічого особливого. А по-третє, я вже й так навантажилася, а мені чоловік не дозволяє важкого до рук брати.

Сказала це просто так, аби він відчепився. Але дядько наприндився і гордо заявив:

— А от моя жінка вдома тачки з гноєм тягає — і нічого!

І нічого? Ну, буде тобі зараз нічого!

— То що я вам скажу: вам із дружиною, звичайно, повезло. А їй з вами — ні! Це як же воно виходить: ви тут у холодочку цибулею приторговуєте, а вона там по спеці тачки з гноєм тягає? А потім що? Дітей родити ви за неї будете?

— Так а як же? Коли треба?..

— Треба — самі й тягайте, а на базар її пошліть.

— Та-а-а… жінки у торгівлі не дуже розбираються.

— Авжеж! Зараз! Жінка якраз краще грішми розпорядиться. І, між іншим, не проп’є!

Переповіла я вдома Павлові цю розмову, він разом зі мною посміявся, а потім сказав:

— Я тобі обіцяю: ти у мене ніколи тачок із гноєм не тягатимеш!

Але ж це було задовго до того, як ми надумали в село перебиратися.

Павло почухав потилицю і замислився. Але думав недовго.

— От і виконаю я свою обіцянку. І свиноферму матимемо, і тачки з гноєм тобі тягати не доведеться. Їх взагалі ніхто тягати не буде.

Я вам не казала, що у мого чоловіка золоті руки? Так от кажу: все, що тільки можна було механізувати, він механізував. Не обійшлося, звичайно, без кумедних випадків, але то таке… Коли випробовували приспособу, котра якраз гній має зі свинарника назовні вигортати, вона чомусь навпаки, почала загрібати його всередину.

— Нічого! — сказав Павло. — Зараз я фазу перемкну і запрацює, як треба.

Не раз доводилося перемикати ті фази, перепаювати вимикачі і міняти комутацію, але, врешті решт, уся мала механізація таки запрацювала, як треба.

Щоправда, я ще трохи сумнівалася, бо хоч і маю вищу економічну освіту, але без практичного досвіду. Єдине точно знаю: теорія і практика — то зовсім різні речі. Але Павла підтримала кума:

— Не бійтеся, все буде гаразд. Я вас прикрию.

Кума наша, щоб ви знали, працює в районі в податковій. Може, тому по відношенню до нас ця установа не “звірствує”. Ні, послаблень ми не маємо ніяких, просто кума завжди завчасно нагадує нам, коли і що ми маємо сплатити, який папірець заповнити і куди здати, а також попереджує про зміни в податковому законодавстві. Що ви кажете? Ми гарно влаштувалися? А хто вам заважає куму в податковій мати?