Читать «Великий день інків» онлайн - страница 77

Рука доктора Коельо піднялась вище. Кволий палець натиснув на гашетку. Грім пострілу перекрив короткий стогін, що вихопився з грудей доктора. Коельо схибив. Відчувши раптову слабість в усьому тілі, він схопився лівою рукою за дерево й похитнувся. Бійці кинулись до свого командира.

І тоді Ганкаур, серед сум’яття й темряви, пумою стрибнув у хащі. Ніч безслідно поглинула його.

Остання ніч на “Голіафі”

“Голіаф” підходив до селища каучеро. Вечірні сутінки огортали ріку. Нагріта за день вода злегка парувала.

Форштевень судна обережно розрізав хвилі. Досвідчена рука капітана Пабло лежала на штурвалі. Кожним своїм нервом Пабло відчував рух “Голіафа”. Найменший поштовх суденця гостро віддавався в серці старого капітана.

Клята річка! Капітан нервував. Зараз можна було врізатись у столітню деревину й біля причалу засісти так, що потім не порятує і сама мадонна. О, як не любив капітал Пабло верхів’я цієї річки! Швидше попрощатися з добрими радянськими сеньорами і вирушити назад, до свого рідного Сан-Феліче. Досі в його душі жили картини тієї ночі, коли спалахнула пожежа на ланчії “Віргінія” і так жахливо, так несподівано пропав маленький сеньйор Олесь. Що тоді було на “Голіафі”! Свята мадонна, що тоді діялося на його кораблі!

Коли остаточно з’ясували, що хлопця нема, що перетрушено весь кораблик, але його ніде ані сліду, зник, наче впав у воду, у річку, втонув, загинув, — тоді ці нещасні росіяни (інакше їх назвати в думці капітан Пабло не міг!) зібралися на свою нараду під тентом, засвітили великого ліхтаря і почали затято сперечатися, як бути далі.

— В мене є пропозиція, — почав Ілля Самсонов, — негайно причалити до берега й обшукати всі навколишні хащі. Він має бути десь тут…

— Він чи його тіло? — похмуро перепитав Василь Іванович, який страждав у ці хвилини неймовірно.

— Я не думаю, що Олеся вбили, — ніби став виправдуватися Самсонов, — Якби, припустимо найгірше, комусь хотілося знищити нашого абсолютно безневинного хлопчика, то нащо було забирати його звідси? Його, пробачте, ліквідували б тут, і ми б уже знайшли його останки. Але його немає. Отже, він просто зник. Себто… не просто, його очевидно… ну, коротше, я можу собі тільки уявити, і тому гадаю, що огляд місцевості може дати деякі виразні наслідки… — Вкрай вибалакавшись і, певне, збагнувши несерйозність своєї пропозиції, Самсонов замовк і опустив голову.

Тоді голос подав обережний Бунч. Лікар Бунч волів дивитися на всю цю болісну історію з погляду чисто медичного. Хлопчик зник, його немає на кораблі, його немає ніде поблизу, і тому зараз належить найперше встановити: живий він чи ні? Заподіяно йому тілесну травму чи не заподіяно? На думку доктора Бунч а, поки що Олесеві не зроблено нічого лихого, бо ніде не виявлено ні слідів крові, ні ошмаття одежі, ні — ще гірше — мертвого тіла. Таким чином, Олеся, очевидно, захопили і вивезли звідси. З якою метою — сказати важко.

Для Василя Івановича, однак, нічого неможливого тут не було. Все стало ясно йому чи починало прояснюватися ще тоді, коли Олесь розповів їм, як підступний Фернандо хотів одурманити його своїм чаклунським пійлом і замкнув його в каюті. І те, що сталося зараз, просто останній акт драми.