Читать «Великий день інків» онлайн - страница 120

Професор спохмурнів.

— У нас обмежений час, сеньйоре Олів’єро. Нас чекає дорога.

— А-а, дорога, — п’яно пробурмотів комісар. — То ви прибули до нас на “Голіафі”?

— Так.

— А скажіть, сеньйоре, вам не доводилось зустрічати на річці таке маленьке паскудне суденце з назвою “Віргінія”?

— Ми зустріли “Віргінію”, - мовив професор. — Покинуте судно, дивне, страхітливе судно. Прибилось до берега і ніби когось чекало. Але, зрештою, нас не цікавлять покинуті кораблі. Це стосується вас, комісаре. Хіба не так?

Чорний Себастьян підозріло глянув на Крутояра, провів поглядом його руку, що якось мимоволі потягнулася до коротенького вуса.

— Ви кажете, що “Віргінія” стоїть біля берега? — спитав він.

— Стояла, комісаре.

— Не розумію. Чому стояла і чому не стоїть зараз? — важко повертаючи свинцевим язиком, спитав роздратовано Олів’єро.

— Не стоїть, тому що не встигли ми поминути її, як вона одразу ж загорілася. Ми були вражені. Просто так, ні сіло ні впало, взялася полум’ям. Ніби хто заклав усередину диявольську машинку…

Комісар підвівся. Помітивши, що гості хочуть зробити те саме, він жестом спинив їх. Він ще має до них справу. Одну невеличку справу.

З його тону Крутояр одразу збагнув, що зараз комісар скаже найголовніше.

Себастьян Олів’єро вже не був схильний до жартів і до перебільшеної ввічливості. Він вимагав правди. Що бачили мандрівники на “Віргінії”? Адже вони знайшли там забиту жінку, чи не так?

— Капітан Пабло узяв до себе на борт якусь поранену жінку, — промовив Крутояр, приймаючи виклик комісара. — Ми перев’язали її. Якщо сеньйор Олів’єро вимагатиме від нас офіційних свідчень, ми задовольнимо його вимогу…

Підійшовши до Крутояра, комісар поклав йому на плече руку.

— Я хочу говорити з вами як джентельмен із джентльменом.

— Прошу.

— Мене цікавить одне питання. Якщо ви відповісте на нього, ми залишимось друзями.

— Слухаю вас, сеньйоре Олів’єро.

— Жінка не говорила вам нічого… так би мовити, політичного… ви розумієте мене… В країні неспокійно. Такі люди, як вона, порушують спокій громадян, спричиняють невдоволення і, зрештою, доводять справу до братовбичних сутичок. Гадаю, що ви не прихильник кривавих ексцесів і допоможете запобігти неприємностям.

Професор розвів руками. Він нічого не знав. Жінка не сказала їм жодного слова, яке можна було б тлумачити в політичному смислі. Взагалі, вона весь час була непритомна.

Професор підвівся з-за столу. А за ним — Бунч і Самсонов.

Комісар Олів’єро надів капелюха. Він був злий і насуплений. Ступив крок до дверей, раптом став.

— Сеньоре професор, — мовив неголосно, з притиском на кожному слові, - я розумію вас краще, ніж ви думаєте. Мені не хотілось би вам погрожувати, але моє службове положення зобов’язує застерегти вас: ви даремно квапитесь у дорогу! Я б радив вам зачекати пароплава й повернутися назад — туди, звідки ви прибули. Не забувайте, сеньйоре професор, що сельва має свої закони!