Читать «Великий день інків» онлайн - страница 111
Юрій Дмитрович Бедзик
— Твій батько допоможе нам? — перебив юнака Крутояр.
Запитання це захопило Тумаяуа зненацька, але він одразу ж опанував себе і, стримано посміхнувшись, відповів:
— Мій батько, великий Палехо, син безсмертного Япу, дружить із добрими духами лісу і з добрими духами води! — Він навіть змовк, задумливо подивився на головату тінь Бунча, що погойдувалась перед ним на стіні. — Мій батько дасть вам воїнів і відкриє перед вами всі таємниці сельви.
Крутояр підвівся, підійшов до вікна й окинув поглядом вулицю, огорнуту сизою вранішньою імлою. Потім різко повернувся до індіянина.
— Спасибі, Тумаяуа! — Він щиро обняв юнака за плечі і притиснув до себе. — Тоді ми будемо збиратися в дорогу. Ти поведеш нас, гаразд?
— Тумаяуа поведе добрих естрангейро, — скромно і водночас з нотками урочистості мовив індіянин. — А зараз Тумаяуа хоче відпочити.
Посланець північних братів
Люди доктора Коельо лежали в густих бананових хащах і стежили за дорогою, яка виходила з лісу.
Сельва дрімала в сизому мареві. Високі дерева, густо переплетені ліанами, наче грізна сторожа, обступили широку галявину.
Бійці скупо перекидалися словами, хтось мугикав пісеньку. Трохи оддалік, під розлогим деревом, відбувалася нарада.
Доктор Коельо, з забинтованою головою, крокуючи по галявині, слухав високого чорнявого чоловіка в строкатій ковбойці. Це був той самий Філіппе Россаріо, перед яким доктор почувався досі винним. І не тільки почувався. Він пообіцяв своїм людям наслухатися до слів братів-комуністів, вони мусять діяти тільки разом. Але зараз, зустрівшись з Філіппе, доктор знову відчув бажання відстоювати своє. Філіппе вимагав рішучих дій, Філіппе привіз план загального повстання проти диктатора. Але ж це означатиме знову кров, кров і кров. Господи, як йому бути, старому доктору Коельо? Хто ж із них має рацію?
Так, в душі доктор Коельо відчував свою вину. Він визнав цю вину перед своїми бійцями. Даремно він не послухався тоді Філіппе Россаріо, ще тоді, як Чорний Себастьян зачаївся у себе в селищі. Все було б тепер зовсім інакше.
Він пам’ятає: цей запальний енергійний чоловік з’явився на ранчо Гуаяніто перед самим смерком. Він сказав, що його прислав робітничий центр опору з нафтових промислів Бакарайбо для налагодження зв’язку з “лісовими волонтерами” верхів’я Ріо-Оскуро. За підшивкою капелюха в нього була маленька записочка, яка засвідчувала його особу.
Він поцікавився справами загону: чи не збираються партизани ударити на поліцейські пости Себастьяна Олів’єро?
Саме в цей час розвідники повідомили доктора про прибуття загону полковника Бракватісти.
— Я бачив їх, — сказав Філіппе Россаріо. — Шість вертольотів. Вони спустилися біля головного причалу на Ріо-Оскуро.