Читать «Херем» онлайн - страница 26
Марина Соколян
– Кого… – кажу. – А ви як гадаєте? Хіба Иоханана тицьнув був на зловмисника пальцем?
– Гемать неприв'язаний! – лютиться Сеной. – Зважай, що кажеш!
– Та таїш, – шарпає товариша Сенгелаф, мовляв, що з нього, хирого, взяти. Старий Сенсеной скрушно хитає головою.
– Слова праведного мають велику потугу, – мовить він, – і хоча відкрите йому прийдешнє та колишнє у своїй повноті, не стане мудрий виголошувати імена та обставини грядущих звершень, даючи владу першому-ліпшому.
– О! – підношу пальця.
Сенгелаф зиркає обурено, проте висловлює свій клопіт.
– Але Сенсеною… Коли так, то чи знаємо ми напевне, що Асата і є той, кого Йоханана кличе Чужим Царем?
– Що вістовий розори, то напевне, – буркає Сеной.
– Але «син раба»? Маззакіне, чи правда Асата був сином раба? Ти ж кажеш, його продала власна родина? Отож…
– Отож не скач головою поперед ноги, – гмукає старий. – Ми звемо «сином Шатра» мудрого, «сином собаки» – ницого, «сином раба» звемо пропащого, так чи інак.
– Але, але… зазіхнувши на злагоду Царств. Асата так і не став царем над Шеолом, – не вщухає змучений не знаним доти сумнівом Сенгелаф.
Западає незатишна тиша, хіба здалеку чути шурхіт вітру-сновиди в колючих чагарях.
– Йому завадили… – нарешті непевно мовить Сенсеной.
– Або Иоханана ваш щось наплутав, – припускаю я.
Трійця заклякає в побожному жасі.
– Пророки. Нічого. Не. Плутають, – суворо промовляє Сенсеной.
Гості мої приголомшено перезираються. І зрештою Сенгелаф знехотя висловлює спільний острах.
– Він не став царем над Шеолом.
Вони дивляться збентежено. І я цілком їх розумію. В моїй родині теж говорили про Чужого Царя. Хоча, радше, його називали Чужим Богом.
* * *
– В цьому тексті помилка!
Голос зухвальця пролунав попід склепінням Шатра, наче громовиця в пустелі; читці скинулися, ошелешені, а що учитель не квапився скарати нахабу, то й розсудили, либонь, що їм приверзлося.
– Послухайте, Раві, не годиться ж лишати пророцтва з писарськими хибами. Нащадки нам цього не подарують.
Раві зітхнув із показним жалем. Новий учень, попри дивовижну обізнаність в Пророках та Ученнях, не мав ані найменшого поняття про храмові ранги. А чи умисно нехтував ними.
– Який це сувій, Асата? – зрештою поцікавився він.
– Одкровення Йоханани.
Верховний Жрець і опікун Шатра рвучко підвівся. Якого ж біса-машкхіта той цікавий перебендя попнувся в одкровення Йоханани?!
– Дивіться, Раві, – тим часом продовжував згаданий перебендя, не відаючи мовби про вчителеву бентегу, – літера рейш тут має довший хвостик і перетворюється на літеру далет, і маємо замість «Чужого Бога» – «Бога Єдиного»…
– Досить! – нарешті спромігся Раві. – Усі геть звідси! На сьогодні читання завершені!
Учні підвелися, зацікавлено позираючи на розлюченого жерця та Асату-Замаріанина, котрого дехто з дотепників уже припасувався кликати «сатан» – себто, опонент – через його нескінченні сперечання з учителем. Далі храму Саави, проте, чутка не йшла – учні Шатра, переважно, дурістю не відзначалися.
– Зачекай, – стиха кинув учитель, хоч Асата і не думав йти. – Ти зрозумів хоча би, чому я виставив інших?