Читать «Херем» онлайн - страница 25
Марина Соколян
Раві ретельно згорнув листа і завагався, вочевидь, не знаючи, де знайти йому місце.
– Ти – чужинець, – ствердно мовив він. – Інакше знав би. І не брав би від неї нічого. То ж Агарі, сестра і, кажуть… а втім, і цього досить… сестра царського дорадника. А вона, здається, мала тебе за когось іншого. Вважала, що тебе неодмінно спустять зі сходів.
– Я був, е-ее… Виглядав тоді не найкращим чином.
– Он як. То звідки ти взявся? Зам-Арі?
Асата кивнув.
– Це добре, – зиркнувши на пергамент, пожвавився Верховний Жрець, – а де зупинився?
– Та ніде поки що.
Справді, не назвати ж гідною ночівлею баюру під стінами.
– То лишайся тут, – лукаво блимнувши, запропонував Раві. – Мені потрібен під рукою хтось тямущий із Зам-Арі.
– Навіщо?
– Хочу знати все про того їхнього Набі. З усіма подробицями.
Асата знизав плечима. Усміхнувся долі-крутійці.
– Тоді я – той, хто вам потрібен.
* * *
Ніч спливає поволі, наче забрана загатою струмина. Другу свічку запалюють нині знавці закону, друга варта заступає боронити міста та оселі. Скоро ранок, скоро вже й підсумок мерзенних злодіянь невгамовного Асати.
Проте трійця, очевидячки, невдоволена моїми потугами. Ондечки сердито насупився Сен-сеной-мудрагель, Сеной-вояка лиховісно зібгав брову, а Сенгелаф-доброчесний похнюпився сумовито, ворушачи патичком гаряче вугілля.
– Не розумію… – тужливо каже він, – чому мудрий Раві пустив Асату до Шатра, чому дозволив лиходієві жити при храмі?
– Задурив йому голову Асата-брехун, – гмукає Сеной, – згодував йому коржа квасного, ясно ж, хіба ні?
Сенсеной не поспішає заперечувати. Квасний корж багато чого пояснив би. Надто ж – раптову дурість слуги Саави, що пустив гадюку до власного дому, хоча знав же, мусив знати…
– Він же мусив знати, Сенсеною! – не вщухає Сенгелаф. – Адже в одкровенні Йоханани сказано…
– Сказано, – зітхає Сенсеной, – сказано одне, записано інше, прочитано – третє…
Отакої! Що ж це зайшло Сенсеною, знавцю безперечних укладень? Уже і Йоханана-пророк йому не до душі? Сеной та Сенгелаф, та і я, де правди діти, з підозрою поглядаємо на старого – чи йому, бува, не макітриться?
– Ну гаразд, – нарешті погоджується той, напинаючи відкладені до пори шати велемудрості. – Згадаймо слова одкровення, що їх передають від покоління до покоління правдиві та втаємничені.
– «Сказано: прийде син раба, вістовий розори…» – слухняно починає Сенгелаф.
– «Аби зганьбити Храм і повалити Царство…» – войовниче додає Сеной.
– «І стати царем над Шеолом, – суворо підхоплює Сенсеной. – А ім'я йому – ніхто, порожня душа».
– То що скажеш, Маззакіне, – зненацька смикає мене Сенсеной, – чи знав Раві, кого запрошує до свого дому?