Читать «Херем» онлайн - страница 27
Марина Соколян
Асата кивнув, щиро прагнучи засвідчити муки совісті.
– Ви вважаєте тлумачення пророцтва неоднозначним?
– Та ні, – розпачливо сплеснув руками Раві, – якраз навпаки! Це пророцтво слід сприймати буквально аж до останньої літери далет! Проте мої учні ще не готові говорити про Бога Єдиного… Вважаєш, ти – кращий?
Асата знизав плечима.
– Дивіться:
Той посміхнувся сумно.
– Занапастить тебе гординя одного дня! Ет, Асата, коли б це було так просто… Єдиний певною мірою і є Чужий. Чужий для нас із тобою. Коли б тільки Творець був Єдиним, він залишався би недосяжним для нас, оскільки ми у своїй нечистоті не могли би наблизитися до нього. Не дарма ж
– Та на крок дальший від Херему.
Голос норовливого учня раптом лункий і мертвий, і Раві міг би радіти – йому, чи не вперше, вдалося збити того з пантелику, і то без жартів. Чванька-Асату мовби в помиї макнули, проте натішитись із цього факту мудрому Раві не дозволили.
– Вам грамота з палацу, – шанобливо промовив служка.
Раві кинув оком на ошатну царську грамоту. Потім глипнув на Асату, зануреного в тяжку задуму.
– Збирайся.
– Що? Куди?
– Йдемо до палацу, – і, зглянувшись на розгубленого учня, пояснив. – Мені призначено зустріч із царем Імродом. Йтиметься про наші взаємини із Зам-Арі – на те ти мені й потрібен, аби засвідчити тамтешні порядки. Давно вже час прищепити хлопцю тверезе бачення державного інтересу. Дійшло вже до того, що вибір йому невеликий – або війна або весілля.
Асата нечемно пирхнув.
– Але втрапив бідака Імрод!
– Оце ж, – поважно кивнув Верховний Жрець. – Ну, біжи вдягайся, решту розкажу дорогою.
На безмежний подив Асати-вигнанця, Імродова біда була певною мірою на його совісті. Зі слів Раві він виснував, що давнішні його походеньки в Зам-Арі мали довгий відголос. Зниклого Набі-пророка вважали загиблим, причім від рук князя Завула, що сколихнуло нову хвилю учення про внутрішню чистоту, і значно рішучішу, аніж первотвір. Дійшло вже й до збройних сутичок, і навіть – далебі гірше – повсюдної відмови платити мито. Одного дня можновладці Ір-Оламу відзначили, що влада Зам-Арі неспроможна впоратись зі своїм заворушенням, і цар Імрод, під впливом доброзичливців, дозволив відкликати із Зам-Арі своїх посланців та припинити дію кількох торговельних укладень. Ро-ав, цар Верхньої Землі, природно, обурився поведінкою сусіда, підозрюючи його в недоброму, і нині між Ір-Оламом та Зам-Арі була сторожка непевність, яка за найменшого відруху могла закінчитися війною. Біда була в тому, що дехто – ті ж таки доброзичливці, не інакше – вважали, що, за умов безладдя у Верхній Землі, Ір-Олам має чудову оказію цю війну виграти. А втрати та жертви їх наразі не хвилювали.