Читать «Піраміда Сонця» онлайн - страница 4

— Стривай, бідолашний Одіссею! Куди прямуєш, не знаючи цього краю? Невже до лукавої відунки Кіркеї? Твоїх воїнів вона обернула на свиней і замкнула у хліві. І ти йдеш їх визволяти? На тебе чекає така ж доля. Та я врятую тебе. Слухай лишень: візьми оце чарівне зілля, з ним ти сміливо можеш іти до Кіркеї. Коли вона подасть тобі келих з вином, ти не бійся і випий — чорні чари тебе не здолають. А як Кіркея замахнеться на тебе довжелезним києм, вихопи свого гостролезого меча із піхов і кидайся з ним на красуню. З ляку вона погодиться на всі твої вимоги — розчаклує твоїх воїнів і прихистить вас…

Так промовив світлосяйний бог і дав мені зілля, вирвавши його просто з землі. Корінь був чорний, а цвіт — наче іскристий сніг. Небожителі звуть це зілля «молі». Смертній людині рвати його небезпечно.

Поки я зачудовано розглядав диво-рослину, Гермес зник між дерев…»

Та не всі діла Гермеса були благочестивими. Траплялися й неприглядні доручення. Так вийшло в історії з Прометеєм.

…Похмуре морське узбережжя Кавказу. Високий і крутий бескид. На ньому страждає в муках розіп’ятий Прометей, який виніс з Гефестової кузні життєдайний вогонь і подарував його людям, за що розгніваний Зевс-громовержець жорстоко покарав зухвальця. Але вогненосний титан не скоряється. Безпорадний, скутий ланцюгами, він шле прокляття жорстокому тиранові, провіщаючи його падіння. І тут до нього прилітає Зевсів син, щоб вивідати, хто може загрожувати цареві богів і звідки чекати небезпеки. Захисник земних смертних відповідає захмарному відвідувачу:

Як щось від мене сподівавсь довідатись — Ні мук таких немає, ані хитрощів, Щоб ними Зевс присилував сказати це, Аж поки пут ганебних не розв’яже він. Нехай палючим кидає він полум’ям, Завіє все снігами білоперими, Громами хай загрожує підземними, — Нічим мене сказати не присилує, Кому його належить з трону скинути.

Спокусливий гонець Олімпу вдається до хитрощів: улещує, задобрює, умовляє, погрожує, але богоборець залишається непохитний:

Свого нещастя на негідне рабство я Не проміняю, — це запам’ятай собі.

Гермес — найактивніший серед небожителів і… найнещасніший. Він буквально розривається від багатьох навантажень. Ось його відверте звіряння: «Тільки-но встану ранком, одразу треба йти замітати (яка проза, як для бога! — О. Є.) в їдальні. Ледь устигну навести лад у божих кубельцях… треба йти до Зевса й розносити по землі його повеління, бігаючи до безтями туди й сюди; тільки це закінчиться, я, ще весь у пилюці, мушу вже подавати на стіл амброзію… І найжахливіше те, що я, єдиний з усіх богів, ночами не сплю, а повинен водити до Плутона померлих, маю бути провідником небіжчиків і бути присутнім на підземному суді».

Отака горопашна доля бога, ім’ям якого назвали першу планету Сонячної системи.

Стайєр на орбіті

Аналогічна доля і самої планети. Стародавні звіздарі знали, яке ім’я їй дати. Назва безпомильна. Справді, Меркурій, будучи найменшим серед планет земної групи (його поперечник близько 4860 км, а маса дорівнює 0,056 маси Землі), гасає навколо Сонця, як невтомний стайєр по біговій доріжці стадіону. З усіх планет він найпрудкіший— щосекунди залишає позаду майже півсотні кілометрів.