Читать «Піраміда Сонця» онлайн - страница 5
Олександр Ємченко
Маючи таку «кур’єрську» швидкість, космічний корабель подолав би відстань від Землі до Меркурія менше як за місяць, а від Меркурія до Сонця дістався б за тринадцять днів.
Завдяки такій фантастичній швидкості Меркурій здійснює повний оберт навколо Сонця за 88 земних діб, тобто рік на ньому на 272 дні менший від земного. Біг цієї планети такий стрімкий, що її переміщення по небосхилу можна помітити навіть неозброєним оком.
Меркурій поволі обертається навколо своєї осі. На ньому довгі дні і довгі ночі. Довгі, але не вічні, як вважали ще не так давно з легкої руки відомого італійського астронома Джованні Скіапареллі. Цей шановний звіздар прославився не тільки гіпотетичними марсіанськими «каналами». Об’єктом його досліджень були також Меркурій, Венера, метеорні потоки, подвійні зорі. У 1859–1860 роках він працював у Пулковській обсерваторії, якій пізніше з нагоди 50-річного ювілею присвятив свою монографію про вплив геологічних факторів на обертання Землі. Був почесним членом Петербурзької АН, членом багатьох інших академій наук і наукових товариств.
Спостерігаючи за рухом Меркурія, Скіапареллі у 1889 році дійшов висновку, що періоди його обертання навколо власної осі і довкола Сонця адекватні. А це означало, що одним боком планета вічно повернута до світила, а інший дубіє у мороці і холоді, тобто на одній півкулі стоїть вічний день, а на іншій панує вічна ніч. Планета без зміни дня і ночі… Унікальний випадок!
Допустимо, що італійський астроном мав рацію. Допустимо також, що Меркурій, як вважав не менш відомий французький астроном Жан Байї, «оточений повітреподібною атмосферою». Що трапилося б з нею за таких незвичайних кліматичних умов? На одному боці, де панує вічна ніч, газова шуба планети під впливом страшного холоду перетворилася б на рідину і замерзла. Атмосферний тиск різко впав би. Тоді сюди полине нагріта Сонцем атмосфера з іншої півкулі і теж закрижаніє. Так врешті-решт вся газова оболонка планети скупчилася б на одному боці і стала кригою. Цікаве видовище!
Проте і Скіапареллі, і Байї помилилися. У 1965 році істину встановили радіотелескопи. Стало відомо, що Меркурій обертається навколо своєї осі не в унісон свого обертання довкола Сонця, тобто не за 88 земних діб, а за 59. За один меркуріанський рік планета здійснює півтора оберта навколо осі. Отже, за такого руху заскніла «вічність» дня і ночі унеможливлюється. На Меркурії є зміна світла і темряви. День там триває 88 земних днів і стільки ж тягнеться ніч. Якщо земна доба дорівнює 24 годинам, то на першій планеті Сонячної системи вона триває… 4224 години!
Ще одна меркуріанська дивовижа. Планета бігає навколо світила по дуже витягнутій еліптичній орбіті. (Виконуючи доручення богів, гонець Олімпу проникав у найвіддаленіші закутні горішнього і підземного світу.) У поєднанні з повільним обертанням навколо осі це породжує вражаючі ефекти. Космонавтам, що прилетіли на цю планету, здавалося б, що Сонце «неправильно» рухається по небосхилу. Воно може прискорювати чи сповільнювати свій рух, зупинятися чи навіть ненадовго повертатися назад. Це незвичайне явище «маятникового» руху назвали «ефектом Ісуса Навина», який за біблейним переказом зупинив одного разу Сонце. Такий «кінець світу» триває на Меркурії по два тижні планетного «ранку» і «вечора». У деяких зонах меркуріанської кулі появу і зникнення Сонця можна спостерігати двічі на добу. Більше того, світило може в одному й тому ж місці сходити і заходити.