Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 121

Федя знітився. Виходить, що й він, бодай не прямо, а все ж має відповідати за всяких там ідальго і грандів, які зневажають простий люд. А яке ж відношення має до них Кудряш?

«Може, розповісти йому правду? — промайнула думка. — А чому б і ні?» І Федя сказав:

— У нас в Променистеанії інші порядки. По-перше, ніхто нікого не б'є. А якщо полізе з кулаками — такого за грати і кінець. По-друге, ніхто не питає, хто твої батьки. Все це дурниці.

Адальберто не повірив й іронічно посміхнувся.

— Ось ви не вірите мені, а я вам щиру правду кажу! — розгарячився Федя і став розповідати, що в Променистеанії всі рівні, всі працюють для блага суспільства і людину оцінюють не за походженням, а за її особистими заслугами.

— В такому разі,— притишивши голос, довірливо мовив Адальберто, — ваша країна нагадує державу Утопію, так добре описану Томасом Мором, лорд-канцлером англійського короля Генріха VIII. Сподіваюсь, ви читали цю книгу?

Федя непевно крутнув головою. Йому не хотілось признаватися, що не читав.

— Зветься зона «Золота книга, така ж корисна, як і кумедна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопію». Вона з'явилася ще 1510 року. Я купив її перед відплиттям і проковтнув буквально за один день. Дуже, дуже цікаво… Томас Мор розповідає, немовби у відомого мореплавця Амеріго Веспуччі був супутник, португалець… Звали його Рафаїл Гітлодей. Він відстав від Веспуччі і потрапив на острів, у країну Утопію, де було п'ятдесят чотири міста… П'ять років прожив Гітлодей в Утопії, добре вивчив її життя, уподобання, звичаї. Все населення цієї країни, чоловіки й жінки, обов'язково трудиться… В Утопії нема грандів, ідальго, пеонів, жебраків. Нема й чиновників. На певну посаду людину обирають терміном на один рік. І князя в Утопії теж обирають, з тією лише різницею, що аж до його смерті… Кожен громадянин вивчає якесь ремесло. Хліборобством і скотарством там займаються по черзі. На полях працюють по два роки. В країні нема гультіпак, дармоїдів…

Ніанг жадібно ловив кожне слово і, не втримавшись, спитав:

— А де зараз Томас Мор? Що він робить?

— його нема серед живих. Такі, як він, не до вподоби правителям. Король Генріх VIII не міг простити йому книгу про Утопію. То-маса Мора брехливо звинуватили в державній зраді і прилюдно стратили. — Адальберто помовчав, потім заговорив знову: — Адже, коли подумати, що таке будь-яка держава? Це змова багатіїв, які вигадують хитромудрі способи, щоб утримати владу та зберегти багатства, нажиті за рахунок простого люду… Взяти хоч би того ж Генріха VIII. Тільки за рік він витратив на шовки та оксамити для своїх костюмів п'ять тисяч фунтів стерлінгів! На ці гроші тисяча сімей бідняків могла б жити півроку. Король увів криваві закони проти убогих. Жебраків ловили по дорогах, у містах, прив'язували до возів і били бичами. Били доти, поки тіло не закривавиться!