Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 114

«Що робити? Треба порадитись… Кого першого розбудити — Адальберто чи Ніанга? — і він вирішив: — Піду до Адальберто, а по дорозі зітру знак, щоб Педро його не побачив».

Федя підкрався до дверей і, затамувавши подих, прислухався. Гуго не спав. З його каюти падала вузька смужечка світла і долітав тихий скрегіт. Тут же, біля порога, спав Доменіко. Серце в хлопчика сильно калатало… Він дістав носову хустинку і, ставши навшпиньки, швидко стер умовний знак. Зачувши кашель Гуго і човгання кроків, Федя відскочив від дверей і тут же вирішив змінити свій план: він розбудить спочатку Ніанга, а вже той хай піде до Адальберто. Навіть якщо Ніанга й перестріне Гуго, це не викличе в нього підозри.

Освітлюючи собі шлях ліхтариком, Кудряш подався до капітанської каюти, щоб розбудити негра.

Зненацька нічну тишу прорізав крик, та такий, що у Феді все обірвалось усередині.

Розділ тридцять перший

НАПАД ДРАКОНА

Кудряш мав рацію. Таємниче зникнення ступки не в жарт налякало Гуго. Він губився в здогадах, хто і навіщо це зробив. І не сама пропажа лякала. Гуго боявся, що ступка може бути використана проти нього. Якщо відкриється секрет ступки, Дієго ніколи не простить обману. Тому алхімік вирішив, що єдиний вихід у нього зараз — заколот. Тільки він може усунути небезпеку, що нависла над ним.

Ледве каравела кинула якір, як Гуго поквапливо вийшов з каюти, сподіваючись зустріти Педро. Але Доменіко сприйняв буквально капітанів наказ не спускати з алхіміка очей і йшов за ним по п'ятах. Варт було Гуго пройти на корму, як і Доменіко з'явився тут же. Гуго поліз у трюм — і матрос, мов тінь, за ним. Алхімік зрозумів, що від Доменіко йому не відкараскатись, і вернувся в каюту.

Через якийсь час він знову спробував зустрітися з Педро, і знову невдало… Стемніло. Гуго потихеньку прочинив двері, визирнув — нікого не видно. Тоді він навшпиньках прокрався в каюту Педро. Але того там не виявилось. Алхімік хотів піднятись на палубу, та почув позад себе насмішкуватий голос Доменіко:

— Даруйте, сеньйоре, ви забули замкнути свою каюту. Боронь боже, ще щось скоїться, тоді дон Дієго три шкури з нас спустить…

Ноги в Гуго підкосились, і він, схопившись за серце, понуро поплівся назад. Зачинившись на засув, він тихо проклинав свого непрошеного охоронця, злився на Педро, що той сьогодні навіть не зволив підійти до нього.