Читать «Врятований» онлайн - страница 4

Ні, пане Іто. Оскільки ви усвідомлюєте, що це може бути гріховним, та женете ці думки — це не гріх…

Вони дісталися пляжу. Відлив вже почався. Люди, стоячи по пояс у воді, здавалися схожими на русалок з прадавніх казок — їхні тулуби, віддзеркалені водою, химерно коливалися. Саґара спробував уявити собі цей пляж заюрбленим — не вийшло.

Декілька людей, помітивши їх, замахали руками — і Саґарі сяйнула раптова думка.

— Децимо, стій! — скомандував він.

Зупинилися. Саґара махнув рукою — двоє чи троє місцевих поспішили до них по воді.

— Поклади його на землю, та розстібни там, де обличчя, — проказав Саґара до Шеліпофа. — Може, хтось його впізнає.

Але жоден (один за одним до пана Іто приєдналися всі «риболови») не признав.

— Все ж таки, Мінато був чималеньким містом, — зітхнув старий, дивлячись повз Саґару вбік, де ранкове сонце світило крізь випалені очі вікон.

Близько сорока тисяч людей, нагадав собі Саґара. Від яких залишилося менш ніж шістсот.

— Ми не будемо ховати його до вечора, — сказав Саґара. — Скажіть людям. Може, хтось впізнає.

Старий кивнув.

Цвинтар влаштували по той бік колишнього заводу з переробки біомаси. На Сунаґіші не було хижаків — тому могили копали неглибокі. Та й невеликі. Всім мешканцям кварталів між вулицею Моріока та центральним проспектом, наприклад, вистачило ями два на два метри. Катери Ріва заходили звідти — і їм ще не заважав стріляти жар від власного вогню.

Саґара навіть уявити не міг раніше, на що спроможний зосереджений плазменний обстріл.

Він уявити не міг раніше, на що спроможні люди…

— До речі, пане Іто, — Саґара трохи затримався, коли скомандував децимі йти вперед, — ви не зустрічали тут хлопчика?

— Ви маєте не увазі — не з наших?

— Так. Він ховається в каналізаційній системі, а ми ще не доколупалися до міського архіву — а навіть тоді може виявитися, що схеми каналізації не вціліли…

— Мені хтось розповідав про якогось хлопця — здається, Енґі… Так, Енґі… Я сьогодні пришлю його до вас ввечері.

— Щиро дякую, — Саґара вклонився і пішов наздоганяти своїх людей.

* * *

Десята десантна маніпула Шіндена не була єдиною «гуманітарно-поховальною командою», що працювала на Сунаґіші — але прибула першою. Тому на Саґару та його начальника, командера Мінья звалився весь тягар першого контакту з тими, хто вижив. Два тижні тому Мінья та першу центурію відкликали до фронту — а Саґара з другою мусив залишитися, бо три тижні тому з’явилася слідча комісія у складі трьох імперських інквізиторок, сестер-мінервинок. «Клото, Лахезіс та Атропос», відрекомендувалася сестра Гелена. Двох інших сестер насправді звали Катерина та Сільвія. Тож, Саґару та його центурію придали інквізиторкам.