Читать «Врятований» онлайн

Чигиринська Ольга

Врятований

В Гамалі усі загинули, крім двох сестричок Пилипа,

Що їх після трьох «зачисток» не спромоглись знайти.

Гамала була одним із тих містечок фортечного типу,

Куди дуже важко вдертись — і звідки не можна втекти.

(…)

Ми завдячили пам’яттю зраді та мародерству.

Гіркому насінню завдячили солодощами плодів.

А життям ми завдячили — тим, що уникли мордерства:

Двом дівчаткам, які сховались так, що ніхто їх знайти не зумів.

Ю. Михайлик

Людожера вбив Кінсбі. Коли вся децима прибігла на його лайку, людожера вже годі було рятувати — Кінсбі зламав йому шию.

Людина, що проносила кідо лише місяць, вважається достатньо справною для бою, але коли треба взяти когось живим, краще не залучати до такої справи новачка: екзом’язи кідо розвивають зусилля у три тисячі ньютонів. Кінсбі незграбно шарпонув людожера за комір — ось маєте.

Командер Саґара вважав це за свою помилку. Він взяв Кінсбі лише через брак людей. Шанс, що людожер вийде саме на Кінсбі, був мізерний, але… людина припускає, а Бог не пускає.

— Чого ти поліз до нього? — спитав Саґара. — Я наказував що?

— Тут був хлопчик, — зніяковіло промимрив Кінсбі. — Я боявся, що він…

— Який хлопчик? — сержант Дуерте схилився над тілом людожера. — От безталання… вціліти в цьому пеклі — і померти отак дурно.

— Маленький хлопчик, — Саґара не любив цю манеру Дуерте: спитати, а потім далі казати щось своє, не дочікуючись відповіді. — Такий маленький, що проліз в оцю шпарину.

Сканер показував вже слабкий відбиток живого тепла — дитина тут дійсно щойно була, але вона втиснулася між двома плитами заваленого будинку — та без сліду щезла у темряві.

— Малий! — Дуерте присів перед щілиною навкарачки. — Гей, малий! Хочеш їсти? В мене є щось смачненьке! Не бійся, ми не зробимо нічого поганого! Ми свої!

— Марно, — сказав Саґара, хоча Дуерте мав сам бачити на сканері, що нема жодних ознак тепла чи руху. — Там десь є хід у каналізацію.

— Але він може мене чути, — заперечив Дуерте.

— Може. Проте не вилізе і не відгукнеться. Кінсбі, з тобою все гаразд?

— Так, — похапцем відповів новіцій. А потім подивився Саґарі у вічі та кліпнув. — Ні.

— Якщо ні — то це нормально, — кивнув Саґара.

З’явилась нарешті вся децима Дуерте — Колінз, Ґван, Шеліпоф, Жакінта, Розвел, Бранко, Тоїчі, Уалу.

— Що трапилось? — спитав Розвел.

— Оцей красень… — Дуерте показав рукою на Кінсбі, — вирішив, що нам бракує мерців.

— Годі! — скомандував Саґара. — Кінсбі, розповідай.

— Я побачив на сканері теплі плями, — почав Кінсбі, — викликав вас, а тоді… я подумав — якщо це він, і тут є ще один — може, він не почув наших гучномовців і знов полює?

— Слушно подумав, — кивнув Саґара.

— Я вирішив пересвідчитися і побіг… почав пересування у напрямку…

— Говори людською мовою, — поморщився Саґара. — Не в учбовці.

— Побіг на південь-схід, де були ці теплові плями. І побачив обох отам, — Кінсбі показав рукою у тому напрямку, звідки вони всі потрапили в цей тупик. — Біля рогу. Дорослий та дитина. Він начебто гнався за хлопчиком. Хлопчик завернув сюди — а він кинувся на мене… Я вхопив його за комір… сіпонув…