Читать «Вінні-Пух» онлайн - страница 26

8. Ще одна ідея. Та коли Пух заговорить до неї і говоритиме дуже переконливо, вона може на мить відвернутися.

9. І тоді я зможу втекти з Ру.

10. Дуже швидко.

11.1 Кенга спочатку нічого не помітить, а помітить уже згодом.

Кролик гордо прочитав усе це вголос, і, коли він закінчив, деякий час усі мовчали. Тільки Паць усе відкривав та закривав рота, але не міг промовити й слова. Нарешті, йому пощастило видушити з себе захриплим голосом:

— А тоді?

— Що тоді?

— Ну, коли Кенга помітить, що то не Ру?

— Тоді ми всі разом скажемо: "Ага!"

— Усі втрьох?

— Еге.

— Ого!

— А що тебе турбує, Пацю?

— Нічого,— сказав Паць.— Якщо ми всі троє скажемо "Ага!", тоді все гаразд... Якщо ми всі троє скажемо "Ага!",— сказав Паць,— тоді я не турбуюся,— додав він.— Але мені б не хотілося казати "Ага!" самому. Бо воно дуже погано вийде... До речі,— поцікавився він,— ти цілком певен у тому, що ти казав про зиму?

— Про зиму?

— Ну, про те, що Кенги найбільше лютують у січні та лютому?

— А-а! Так, так, це напевне. Ну, Пуше, тобі ясно, що ти маєш робити?

— Ні,— сказав Пух.— А що я маю робити?

— Та лише одне: говорити й говорити з Кенгою, щоб вона нічого не помічала.

— Ага! А про що говорити?

— Про що хочеш.

— Може, почитати їй вірші чи щось таке?

— Так, так, саме вірші,— сказав Кролик.— Блискуча думка! А тепер — гайда!

І вони всім гуртом подалися шукати Кенгу.

Кенга й Ру тихо-мирно бавилися на піщаній галявці.

Крихітка Ру робив свої вправи в пісочку: він стрибав у висоту, стрибав у довжину і стрибав навіть у глибину, тобто вчився падати в мишачі нірки й вилазити з них, а Кенга хвилювалася і щохвилини примовляла:

"Ну, любий мій, оце ще разочок стрибни, та й час додому".

І ось цієї миті з-за пагорба й вигулькнув не хто інший, як сам Вінні-Пух.

— Добрий день, Кенго! — сказав він.

— Добрий день, Пуше.

— Диви, як я стрибаю! — пропищав Крихітка Ру і впав у надцяту мишачу нірку.

— Привіт, Ру, маленький мій друже!

— А ми оце збираємося додому,— сказала Кенга.— Добрий день, Кролику. Добрий день, Пацю.

Кролик та Паць, які тим часом теж вигулькнули з-за пагорба, тільки з іншого боку, й собі сказали "Добрий день" та "Привіт, Ру", а Ру запросив їх поглянути, як він стрибає...

Отож вони стояли й дивилися.

І Кенга дивилася також...

— Послухай-но, Кенго,— сказав Пух, після того як Кролик підморгнув йому вдруге.— Цікаво знати, чи любиш ти вірші?

— Не дуже,— сказала Кенга.

— Та ну! — сказав Пух.

— Ру, любий мій, оце ще разочок стрибни, та й час додому!

Запала коротка мовчанка.

Ру шугонув ще в одну мишачу нірку.

— Ну, чого ж ти, давай,— голосно прошепотів Кролик, прикриваючи рота лапкою.

— До речі, про вірші,— сказав Пух.— Я оце по дорозі сюди склав такого собі віршика. Ну ось такого... Кхи, кхи... Хвилиночку...

— Та невже? — сказала Кенга.— Ру, любий мій...

— Віршик тобі сподобається,— сказав Кролик.

— Ти його полюбиш,— кувікнув Паць.

— Тільки слухай уважно,— порадив Кролик.

— Аби нічого не прослухати,— кувікнув Паць.

— Гаразд, гаразд,— сказала Кенга, та, на жаль, вона й далі не зводила очей із Крихітки Ру.

— То про що ж у ньому йдеться, Пуше? — сказав Кролик.