Читать «Вінні-Пух» онлайн - страница 27

Пух легенько відкашлявся й почав:

У ПОНЕДІЛОК я гулявІ довго думав та гадав:"Чому так любо сонце гріє,Коли хурделиця не віє?"А у ВІВТОРОК — хуга, сніг,І я подумав, як на гріх:"Чому це сонечко не сяє,Коли хурделиця гуляє?"У СЕРЕДУ я вийшов з хати -Став дощик з неба накрапати."Навіщо дощ,— подумав я,-Коли в калюжах вся земля?"А у ЧЕТВЕР пішов я в Ліс.Ого! Мороз шипа за ніс!Отут би сонце припекло,А сонце взяло і втекло...П'ЯТНИЦЮ...

— Ду-у-же, дуже мило! — сказала Кенга, не чекаючи розповіді про те, що сталося в п'ятницю.— Ну, Ру, оце вже останній-останній разочок стрибни, мій любий, та й час додому.

Кролик непомітно підштовхнув Пуха ліктем у бік.

— До речі, про вірші, — квапливо сказав Пух.— Ти коли-небудь звертала увагу на оте дерево — он там, праворуч?

— Де? — сказала Кенга й далі дивлячись на Крихітку Ру.— Ну, серденько Ру...

— Та ондечки, праворуч,— сказав Пух і показав за спину Кенги.

— Ні,— сказала Кенга.— Ну, серденько Ру, а тепер, любий, стрибай у кишеню та й підемо додому.

— Ні, ти обов'язково подивися на оте дерево — он там, праворуч,— сказав Кролик.— Ру, хочеш, я тебе підсаджу? — І він узяв Крихітку Ру на лапки.

— А на тому он дереві сидить пташинка,— сказав Пух.— Чи, може, то рибинка?

— Авжеж, то сидить пташинка,— сказав Кролик,— якщо вона, звичайно, не рибинка.

— То не рибинка, то пташинка! — кувікнув Паць.

— Так воно і є, — сказав Кролик.

— Цікаво, а то шпачок чи дрізд? — спитав Пух.

— У тому вся й штука,— сказав Кролик,— чи то дрізд, чи, може, шпачок?

І тут нарешті Кенга озирнулася. І саме тієї миті Кролик голосно-преголосно сказав:

— Ру, на місце!

І на місце, тобто в кишеню Кенги, вскочив Паць, а Кролик міцно притис до себе Крихітку Ру і дременув з ним що було духу.

— Куди ж це Кролик подівся? — спитала Кенга, знову повернувши голову.— Ну як, любий Ру, все гаразд?

Пацик із дна Кенжиної кишені пропищав щось голосом Ру.

— Кроликові довелося піти,— сказав Пух.— Мабуть, він згадав про якусь дуже пильну справу. Зненацька й раптово.

— А Паць?

— А Паць, мабуть, теж згадав про якусь дуже пильну справу. Зненацька й раптово.

— Ну, гаразд, ми пішли додому,— сказала Кенга.— До побачення, Пуше!

Три велетенських стрибки — стриб! стриб! стриб! — і Кенга зникла з очей.

Пух подивився їй услід:

"Хотів би я отак стрибати! — подумав він.— І чого то одні вміють, а інші не вміють? Яка несправедливість!"

Кенга й справді чудово стрибала, та були хвилини, коли Пацикові хотілося, щоб вона стрибала не так чудово.

Раніше він часто, вертаючись додому з далекої прогулянки в Лісі, мріяв стати пташкою і вміти літати; але тепер, коли Паць у Кенжиній кишені підлітав, як м'яч, у голові йому стрибала думка:

Якщо це зве ве

\ / \

ве \

веться

в них літа та

\ / \

та \

тати, —

я пташкою

не хо хо

\ / \

хо \

хочу

ста а а ти — ти!

\ / \ / \ /

а а а

— УУУУУУУУ! — казав Паць, злітаючи високо в повітря. А опускаючись донизу, він казав:

—Ух!

І йому довелося цілу дорогу, аж до самісінької Кенжиної домівки: казати: "Ууууууу-ух!", "Ууууууу-ух!", "Ууууууу-ухГ

Звісно, вдома, щойно Кенга розстебнула свою кишеню, вона одразу помітила, що її підманули. Спершу вона ледь не злякалася, та наступної миті збагнула, що лякатися нічого: бо ж вона була цілком певна, що Крістофер Робін нікому не дозволить скривдити Крихітки Ру.