Читать «Прекрасна чаклунка» онлайн - страница 217
Владімір Нефф
— Так, визволив, — сказав Петр, — але якою ціною, за допомогою яких сил?
Лібуша здивувалася.
— Що? Якою ціною? Яку ціну мало життя того поганця? Чи не слід було йому здохнути вже давно? І хіба не чудово, що його вбила саме твоя дужа рука? І про допомогу яких це сил ти говориш? Я тобі колись казала, що була дуже поганою ученицею в чаклунській школі, тож і не диво, що панове інквізитори в сто разів краще знались на чорній магії, ніж я, і добре подбали, щоб я не вислизнула, — ув’язнили мене в Сфері Крейдяного Кола, що її можна було розбити, тільки порушивши цілість того кола, з якого сфера виростала. Але все це тільки бабські теревені та вигадки, ти, ворог усяких таємних чарів, у них не віриш — і маєш рацію. Ти приставив герцогові шпагу до горла й змусив його відв’язати мене. Хуртовина влетіла крізь камін до катівні й наробила переполоху, в якому солдати застрелили один одного, а ти вбив герцога. Це факти дійсні й незаперечні, і для того, щоб вони збіглися, непотрібні були ніякі таємничі чари. Все, що здається надприродним, кінець кінцем пояснюється дуже просто. Я колись уже казала це тобі — пам’ятаєш, Петре, де?
— Так. У Меммінгемі.
— Я рада, що ти не забув. А про наші втіхи теж не забув? Поцілуй мене, Петре, дуже прошу тебе.
Вона потяглася до нього вустами, і Петр відчув із них трупний запах людського страждання.
— Не можу, пробач, — сказав він.
Знову пішов сніг.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
ВАРІАЦІЇ НА ВАЛЬДШТЕЙНІВСЬКУ ТЕМУ
(Два епілоги)
Епілог перший
…Його поведінка ставала такою загадковою й таємничою, що не могла не збуджувати недовіри, ба навіть цілком обґрунтованих підозр.
Косіна, Ілюстрована світова історія, т. III, с. 189.
І Квестенберг був аж ніяк не єдиний, кого дратувала апатія цісаря Фердинанда II та Вальдштейнові незрозумілі тактичні й політичні промахи.
Яначек. Смерть Вальдштейна, с. 153.
Чи його плани не переросли як його здібностей, так і його вже занепалих фізичних і душевних сил?
Яначек. Вальдштейн і його доба, с. 429.
Далі йшли чотири тижні нерішучості, у Вальдштейна пояснювані тільки апатією, зумовленою фізичним, а може, й душевним нездоров’ям.
Полішенський. Тридцятилітня війна та європейська криза XVII ст., с. 211.
Його хвора, майже розкладена психіка призводила до того, що довкола клубка ідей, які він носив у голові, розросталось на всі боки хворобливе пагіння.
