Читать «Прекрасна чаклунка» онлайн

ЧАСТИНА ПЕРША

Солодкий перший розділ

Як уже розказано, Петр Кукань з Куканя, успішно закінчивши свою подорож до Франції, замовив у найкращого марсельського кравця розкішне турецьке вбрання, гідне його високої посади першого радника султана, і, найнявши невеликий, але швидкий кораблик «Дульсінея Тобоська» з капітаном та матросами, рушив назад до Стамбула.

«Дульсінея», гарний двощогловий кораблик з прямими вітрилами, була споруджена як останній крик кораблебудівного мистецтва, обладнана всіма новинками тогочасної техніки. В її округлих, як жіночі боки, бортах було сховано по три короткі, але потужні бронзові гармати. Комфорт для пасажирів — чи в даному разі пасажира — було забезпечено цілком; у Петровій каюті, що містилась поряд капітанової в кормовій надбудові, був навіть письмовий стіл, м’яке крісло та ліжко з запоною.

Щоб не попсувати дорогого розкішного турецького вбрання, Петро поки що, дбайливо склавши, замкнув його в дерев’яній скрині й подорожував інкогніто, як і доти. Інкогніто — хоча, може, й непотрібне, бо Петр, позбувшися всіх ворогів, почував себе в цілковитій безпеці, — було досконале: нікому б і вві сні не приверзлося, що високий молодий чоловік у витертій дорожній одежі, яку він проте вмів носити не без елегантності, насправді особа куди поважніша, інтересніша й більш гідна уваги, ніж якийсь невідомий П’єр Кюкан де Кюкан — на таке ім’я недавно виписала йому в Парижі паспорт королівська двірська канцелярія. Нікому, кажу, це не могло спасти на думку, а тому й не спало: сам марсельський кравець природним чином вирішив, що таке екзотичне вбрання потрібне замовцю для якогось маскараду, і щиро похвалив його фантазію, бо цього року все панство замовляло костюми п’єро та арлекінів, аж остобісіло, а перебратись на турецького пашу не придумав ще ніхто. Правда, чи не занадто поважний і грізний цей костюм, чи не викличе він прикрих асоціацій — адже Туреччина останнім часом, кажуть, знову бряжчить зброєю; може, пан замовець бажає трохи пом’якшити це враження якоюсь жартівливо-недоречною деталлю, наприклад, накрохмаленим іспанським комірцем?

Звичайно, Петр не погодився з цією грайливою ідеєю кравця, а навпаки, висловив безліч претензій до його роботи, виявивши глибоку обізнаність із турецькими модами. Кравець подумав щось не дуже чемне про брак гумору в замовця та його педантизм, але не сказав нічого; отож єдина нагода, коли Петрове інкогніто могло бути порушене, минулась без наслідків.

«Дульсінея» була судном іспанським, тобто належала іспанській корабельній компанії, яка мала контору в Марселі, але крім назви нічого іспанського в ній не було. Капітан, голландець на прізвище Ванделаар, був немолодий чолов’яга напрочуд солідного вигляду, з круглим обличчям, оброслим моряцькою бородою, плечистий, з дужими руками, але такий низенький, що, стоячи на містку, ледь виглядав із-за обтягненого парусиною поруччя. Команда його складалася з п’яти матросів, юнги Беппо — п’ятнадцятирічного циганкуватого неаполітанця — та кока-бретонця, примітного тільки тим, що він, хоча й був ревним католиком, носив турецьку феску — мовляв, найзручніший у світі головний убір.