Читать «Зодчий із пекла» онлайн - страница 51

— А про що тебе слідчий питав?

— Що чула, що бачила.

— Ну і?

— Що ж я скажу? Я внизу була. Тимофіївна — на другому поверсі, а також нічого не чула. І не відчувала біди…

— Ох, тепер ми всі під підозрою.

— Що ж поробиш, Ольго Володимирівно? Когось треба підозрювати. Не привиди ж її…

— Ти слідчому про привидів казала?

— Так.

— А він?

— Нічого.

— Зовсім?

— Розпитав докладно: котрий з унітазів, чи сама чула, хто ще чув.

— Повір, я вже й не рада, що ми цей будинок придбали. Він якийсь… нещасливий. Я… боюся. Жахливо.

— Та нібито… нічого вже такого страшного. Нормальний будинок. Красивий. Може, полтергейст?

— Мабуть, треба його освятити.

— Будинок?

— Звісно. Оце чоловік повернеться — скажу… Щось цей мед нічого не допомагає. Краще вже коньяку випити.

Надія підскочила:

— Подати?

— Подай усю пляшку. Візьму до спальні. Бо інакше не заснути. А завтра ще ця баронеса на наші голови!

Щукіна усміхнулась:

— Зустрінемо на вищому рівні. А про Аліну їй не обов’язково розповідати.

— Це точно! — Ярижська підвелась. Кинула погляд на сиротливо притулену за банкою меду книжечку. «Берестечко». Про переможених.

Переможених вона не любила. Подалі від них! Від нещасних та безсилих.

По-котячому потяглась.

— На добраніч, Надю.

— На добраніч, Ольго Володимирівно.

В одну руку пані Ярижська взяла пляшку з коньяком, в другу — келишок і пішла з кухні. Повільно, елегантно.

Нагору.

А Щукіна залишилася внизу.

Аромат від варених язиків став сильнішим, пробуджував непотрібний в цей час апетит, дратував.

Надя спересердя жбурнула тоненьку книжечку на полицю для каструль. Проти славетної Ліни та її віршів вона нічого не мала, просто втомилася вже бути аутсайдером. Переможеною серед таких же переможених життям невдах.

Вимила чашечки та розетки з-під молока і меду й почала поратись біля соусів та заливного м'яса. Колишня вчителька сама себе заспокоювала:

— Аліна сама винна. Поводилась виклично. Хлопців провокувала. А баронеса… Ну, і чим вона страшніша за перевірку з райвно? Аристократка? Подивимось…

Баронеса на підлозі

Дрібно тупочучи чотирма підборами, високими й тонкими, Ольга Володимирівна і баронеса Алессандра Монтаньоль піднялися на другий поверх.

Гарно поставленим голосом екскурсовода Ярижська продовжувала розповідь:

— Дім у Барвінківцях — одне з найкращих створінь Городецького. Його будували приблизно три роки, з 1913 по 1915 на замовлення Гната Барвіненка, місцевого поміщика й промисловця. Використовували улюблений матеріал архітектора — бетон. На жаль, не залишилося фотографій чи достовірних спогадів про цей період діяльності видатного зодчого. Але, повірте, невдовзі цю білу пляму буде ліквідовано. Зараз Кирило Іванович фінансує видання брошури місцевого краєзнавця, який зібрав спогади, легенди й чутки щодо участі Городецького в будівництві споруди, гостею якої ви сьогодні являєтесь.

Гостя явно зацікавилась:

— А чи не можна поглянути на той рукопис? — розмовляла вона чистісінькою українською, повністю зраджуючи цим своє плебейське походження. Проте була в ній якась невловна родзинка, невідпорний шарм, відбиток породистості чи таланту. Це насторожувало господиню, і відповідь вийшла дещо різкуватою: