Читать «Зодчий із пекла» онлайн - страница 48

— Хто?

— Так Буруковський же цей. Молодий ще, але одразу видно: природжений архітектор. Навіть по очах видно, коли він на… так хоч і на цеглину яку дивиться. Таких рідко зустрінеш, у нього немає питань, на все — самі відповіді.

— Наскільки я знаю, він сюди приїжджає рідко.

— Коли опалення й сантехніку монтували — не відходив. І потім кожну кахлинку перевіряв. Навіть стукав по них.

— Навіщо?

— Щоб точно — до міліметра.

— А Зачепи вже тоді в будинку Ярижських працювали?

— Так, мити їм багато доводилося. Особливо бабі діставалося.

— Чому — особливо?

— Так їй давно не п'ятдесят уже! І Алінка — не найстаранніша дівиця… була.

— Ви з нею близько знайомі… були?

— Ще б пак! Однокласниця мого сина. От же ж доля! Він з армії влітку повернеться, а вона…

— Вони дружили?

— З Алінкою? Ні. Мій із хлопцями більше знався. Техніку любить.

— А вона що за людина була?

— Що за людина? Дівчисько. Вертихвістка. Вони всі зараз такі. Мати покотила в Португалію й думати про неї забула. В інститут, як і мій, не потрапила.

— У який?

— Начебто до кооперативного вона поступала. Теж мені, вигадала, туди без блату й великого гаманця й підступатися марно.

— А твій син куди поступав?

— Мій-то — у будівельний. Два бали недобрав. Неглупий він пацан. Після армії знову збирається, на заочний.

— Аліну Зачепу ти коли востаннє бачив? — Кінчев поступово перетворювався з милого співрозмовника на допитливого слідчого.

— За три дні до того… до вбивства. Унітаз у них на віллі начебто барахлив. Ну, я дивився, а вона поруч крутилася. Коментувала.

— Правда барахлив?

— Не знаю. Я перевірив при хазяйці та Наді кілька разів — усе о'кей. Їм там привиділося щось. Начебто, хтось у кабінет до нього лазить. І користується, значить. Ярижський це некволо вигадав: поруч із кабінетом — індивідуальний туалет. З душем. У п'яти метрах їх спальня з дружиною, там теж ванна й туалет. Він, звичайно, мужик не бідний, от і влаштовує собі міністерський побут.

— Ярижський вдома був?

— Коли перевіряли? Ні. Його здебільшого не буває. Приїхав — поїхав. Гроші кує, не лінується.

— Що вони за люди, ці Ярижські?

— Перфекціоністи! — Едік почав одержувати задоволення від цієї розмови та від їжі.

— А точніше?

— Все — тільки найкраще! І речі, і люди.

— Люди? Хто, наприклад?

— Надя Карпівна. Це ж природжений керівник! І секретар — в одній особі. Їй міністерство сміливо можна довірити. Або той же Буруковський, ох і овоч! І не тільки вони… На всю округу одна непитуща бригада будівельників — і ту вони привласнили. І працюють, стараються. Та в цілому місті, а, може, і області такого паркету немає! І навряд чи буде…