Читать «Зодчий із пекла» онлайн - страница 47

Натхненний сантехник

У деяких (дуже й дуже вузьких) колах сантехника Семенича знали як поета Едуарда Путяєва, що ховався під давно розкритим псевдонімом Едік Семенов. За паспортом він і був Едуард Семенович Путяєв.

Це був високий сухорлявий чоловік, немолодий, далеко за сорок. Волосся його, довге, чорне, ледь притрушене сивиною, було схоплено гумкою в ріденький хвостик, і весь вигляд поета свідчив про духовне споріднення з богемою, про яку в Барвінківцях і не чули.

Тулився Едік-Семенич Семенов-Путяєв в однокімнатній квартирі як раз під житлом слідчого Кінчева. Жив поет-сантехник зі старою матінкою, бо дружина його, жінка досить прозаїчних поглядів, чоловікових припливів натхнення не розуміла й не цінувала, а тому давно вже з ним розлучилася. Едік була людиною совісною, почував відповідальність за долю й утримання сина, тому трудився на двох роботах одночасно й від «шабашок» ніколи не відмовлявся. Слідчому, до речі, теж каналізацію два рази прочищав і недавно змішувач замінив.

Тому, бажаючи поговорити про вбивство Алині Зачепи, Кінчев засів із неофіційно на його, сусіда, кухні, пригубив сусідську горілку й майже по-дружньому спитав спочатку про творчість.

— І-е-ех! — Семенич спритно перекинув стопочку в рот. — Творчість! Яка тепер творчість? Криза в мене зараз. От коли сторожем в ПТУ працював, то — так. Обійду будинок, замкну двері, музику ввімкну — вірші рікою течуть, зливою ллються. А зараз — знай, гайковим ключем стукаю…

— Середовище заїло? — висловив припущення хитрий слідчий.

— Воно! Середовище! Поет повинен бути вільним. Від усіх та від усього. Від людей, від часу. Тоді — так! Щоб — тиша, і щоб можна було визирнути у вікно й здивуватися: «Какое, милые, у нас тысячелетье на дворе?» А у вирі життя — це не поезія, а так — віршоробство. Затьмареність хвилинністю. Так, — він налив собі ще й долив Кінчеву.

— За улюбленців богів! — цокнувся з його келишком слідчий.

— І за неулюбленців — теж, — широко розгорнув рот для другої порції поет, — за них — у першу чергу.

Закушуючи смаженою хрусткою картоплею з котлетою й домашніми солоними огірками, Кінчев перейшов до справи:

— Талановитий архітектор побудував цю віллу, де тепер Ярижські оселилися.

— Не те слово! Геній! Точність, вивіреність — і політ фантазії! Таке поєднання — це рідкість. Майже недосяжна.

— Багато й тобі там попрацювати довелося? — вони давно були на «ти», іншого звертання із приятелями й сусідами Путяєв не визнавав.

— Та не те, щоб забагато… Там, щоправда, сантехніки більше, ніж у хорошій школі. Так, — Семенич почав загинати пальці, не випускаючи з однієї руки вилки, а з іншої — шматка дірчастого бородінського хліба. — Шість ванних з туалетами й раковинами, ще душ із туалетом у хазяїна в кабінеті, у кухні — три мийки, знову ж опалення… У сторожці й гаражі — санвузли з раковинами теж. Навесні збираємося й для поливання газонів труби провести. Щось про басейни та ставки гомоніли… Техніка вся дорога, імпортна. Так що не тільки багато роботи, а сама вона, робота, майже ювелірна, кропітка. Цей Буруковський, київський дизайнер, весь час над душею стояв, настрій псував, переробляти змушував. Креслення, бачте, я не так розумію, на міліметр вище унітаз установив. Форма порушиться, єдність стилю пропаде! В тому туалеті, що біля хазяйського кабінету, він сам бачок установлював. Самовідданий мужик!