Читать «Подружжя по сусідству» онлайн - страница 13

— Як вважаєте, що з нею сталося?

Ресбак відповідає:

— Поки не знаю. Але з’ясую.

Марко витягає кавник і наливає каву в три порцелянові чашки, що стоять на ідеально чистій кам’яній поверхні кухонної стійки. Ресбак помічає, що руки Марко тремтять, коли він наповнює чашки. Марко пропонує одну з них детективу, і той вдячно її приймає.

Марко йде з кухні до вітальні з двома іншими чашками.

Ресбак дивиться йому вслід, подумки готуючись до майбутніх подій. Викрадення дітей завжди складні для розслідування. По-перше, вони привертають увагу ЗМІ. По-друге, майже ніколи не закінчуються добре.

Він знає, що йому доведеться тиснути на цю пару. Це частина роботи.

Щоразу, коли його викликають на подію, Ресбак не знає, чого очікувати. Проте, коли йому вдається правильно скласти пазли, він ніколи не буває здивований. Здається, він просто більше не здатен дивуватися. Та йому завжди цікаво. Завжди хочеться знати.

Ресбак додає собі у каву молока й цукру, які виставив для нього Марко, і зупиняється у дверях кухні, з чашкою в руці. З того місця, де він стоїть, йому видно обідній стіл та буфет, обидва вочевидь старовинні. Вдалині виднілася повернута до кухні спинкою канапа із обивкою темно-зеленого вельвету, з-поза якої визирали потилиці Марко й Анни Конті. Праворуч від них — мармуровий камін, а над каміном — велике полотно, написане олією. Ресбак не знає, як називається ця картина. Канапу обернено «лицем» до фасадного вікна, а між вікном і канапою стоїть журнальний столик і, довкола столика, два глибокі зручні крісла.

Ресбак повернувся до вітальні, на своє попереднє місце навпроти пари, до крісла, найближчого до каміна. Він помічає, як тремтить рука Марко, коли він підносить чашку до рота. Анна просто тримає чашку на колінах, ніби й не помічаючи, що вона там. Вона на якусь мить припинила плакати.

Зловісні вогні поліцейських машин досі танцюють на стінах. Бригада експертів працює тихо, зосереджено. Всередині жваво, але водночас атмосфера похмура, гнітюча.

Перед Ресбаком стоїть непросте завдання. Йому треба показати подружжю, що він працює на них, робить усе можливе для того, щоб знайти їхню викрадену дитину, — чим він, власне, і займається з рештою поліцейських — навіть попри те, що йому добре відомо, що у більшості випадків, коли дитина отак зникає, у цьому винні саме батьки. До того ж певні моменти викликають у нього недовіру. Але він лишатиметься об’єктивним.

— Мені дуже шкода, — починає Ресбак. — Я не можу навіть уявити собі, як вам складно.

Анна дивиться на нього. Від його співчуття її очі вмить наповнюються слізьми.

— Ну от кому треба красти нашу дитину? — жалібно запитує вона.