Читать «Подружжя по сусідству» онлайн - страница 14

— Якраз це ми й намагаємося зрозуміти, — каже Ресбак, ставлячи чашку на журнальний столик і беручи записника.

— Може, це аж надто очевидне питання, та чи не маєте ви припущень щодо того, хто міг її забрати?

Вони обидва витріщаються на нього: яка дивна ідея. А втім, маємо те, що маємо.

— Ну, може, хтось крутився довкола вас останнім часом, цікавився вашою дитиною?

Вони обоє похитали головами.

— Чи є у вас припущення — будь-які, взагалі будь-які — про те, хто б міг хотіти заподіяти шкоду вашій дитині?

Він переводить погляд із Марко на Анну. Батьки знову хитають головами у цілковитій розгубленості.

— Будь ласка, подумайте ще, — каже Ресбак. — Не кваптесь. Має ж бути причина. Вона є завжди — просто її треба знайти.

Марко ніби є що сказати, але він вагається.

— Ну ж бо, — каже Ресбак, — не ті обставини, щоб відступати.

— Твої батьки, — каже нарешті Марко, повертаючись до дружини.

— А що мої батьки? — відказує вона, вочевидь здивована.

— У них є гроші.

— То й що?

Вона, здається, не розуміє, до чого він хилить.

— У них багато грошей, — каже Марко.

«Крига скресла», — подумав Ресбак.

Анна приголомшено дивиться на чоловіка. Можливо, вона бездоганна актриса.

— Ти про що? — каже вона. — Ти ж не думаєш, що хтось її забрав, щоб…

Ресбак не зводить з них очей. Вирази їхніх облич змінюються.

— О, це було б добре, — каже вона, дивлячись на нього, — правда? Якщо їм просто потрібні гроші, то мені повернуть дитину? Вони їй не зашкодять?

Надія в її голосі розчулює до сліз. Ресбак майже впевнений, що вона в цьому не замішана.

— Їй, мабуть, так страшно, — каже вона і знову розклеюється, схлипуючи в істериці.

Ресбак хоче розпитати її про батьків. Коли дитину викрадено, час надзвичайно важливий. Натомість він повертається до Марко.

— Хто її батьки? — запитує він.

— Еліс та Річард Драйз, — відповідає Марко. — Річард її вітчим.

Ресбак записує це до записника.

Анна заспокоюється й відповідає.

— В моїх батьків дуже багато грошей.

— Наскільки багато? — запитує Ресбак.

— Я точно не знаю, — каже Анна. — Мільйони.

— Чи можна трохи конкретніше? — просить Ресбак.

— Думаю, в них близько п’ятнадцяти мільйонів, — відповідає Анна. — Та не можу сказати, що про це знають багато людей.

Ресбак дивиться на Марко. Він білий як крейда.

— Я хочу зателефонувати мамі, — каже Анна. Вона дивиться на годинник на камінній полиці, і Ресбак слідкує за напрямком її погляду. Чверть на третю ночі.

Анна не дуже ладнає з батьками. Коли вони з Марко з ними лаються, що трапляється часто, Марко каже, що в них дебільні стосунки. Може, воно й так, та це єдині батьки, які в неї є. Вони їй потрібні. Вона щосили намагається усе виправити, хоч це непросто.

Родина Марко зовсім інша. Вона велика й скандальна. Вони від душі горлають одне на одного, коли бачаться, а бачаться вони зрідка. Його батьки переїхали з Італії до Нью-Йорка до народження Марко й відкрили власну хімчистку та ательє. В них немає великих грошей, але їм вистачає. Вони не втручаються в життя Марко так, як це роблять заможні батьки Анни. Марко та його чотирьом братам і сестрам, рано викинутим із гнізда, доводилося самостійно дбати про себе. Марко жив своїм життям і за своїми власними правилами з вісімнадцяти років. З навчанням йому ніхто не допомагав. З батьками він бачиться нечасто, але вони й не займають у його серці багато місця. Не те що він герой іншого роману, але батьки Анни та їхні забезпечені друзі, що проводять час у «Грандв’ю голф» та «Кантрі клаб», саме так і вважають. Марко походить із законослухняної родини роботящих людей середнього класу, які непогано впоралися, але не більше того. Ніхто з друзів Анни, ані з коледжу, ані з роботи в галереї мистецтв, не вважав, що Марко їй не пара.