Читать «Подружжя по сусідству» онлайн - страница 11
Лапена Шарі
Він сухо каже матері:
— Різниця полягає в тому, що той, хто забрав дитину, знав, що вона в будинку сама.
Батьки перезирнулися між собою.
— Але цього ніхто не знав, — шепоче мати.
— Звісно, — додає Ресбак, — її могли забрати, і якби ви міцно спали поряд у спальні. Ми не можемо знати напевне.
Батькам простіше думати, що це сталося не тому, що вони лишили дитину без догляду. Що це могло статися й за інших обставин.
Ресбак питає:
— А ви завжди лишаєте двері гаража ось так відчиненими?
Чоловік відповідає:
— Інколи.
— І на ніч не замикаєте? Щоб вас не пограбували?
— Ми не тримаємо в гаражі нічого цінного, — каже чоловік.
— Якщо машина всередині, то ми зазвичай замикаємо двері, а так там майже нічого немає. Весь мій інструмент — у підвалі. Тут хороший район, але тут постійно вдираються в гаражі, то який сенс їх замикати?
Ресбак киває. Потім запитує:
— А яка у вас машина?
— «Ауді», — каже Марко. — А що?
— Хочу поглянути. Можна мені ключі? — запитує Ресбак. Марко з Анною спантеличено дивляться одне на одного. Тоді Марко встає, йде до приставного столика біля вхідних дверей та бере з вазочки пронизку з ключами. Він мовчки передає їх детективу та знов сідає на канапу.
— Дякую, — каже Ресбак. Потім нахилився вперед і вимовив із притиском, карбуючи кожен звук: — Ми з’ясуємо, хто це зробив.
Вони дивляться йому у вічі — обличчя матері розпливлося від плачу, очі батька припухлі й червоні від випивки та переживань, обличчя одутле.
Ресбак киває Дженнінґзу, і разом вони йдуть надвір оглянути машину. Подружжя мовчки сидить на канапі, проводжаючи їх поглядом.
Анна не розуміла, до чого хилить цей детектив. Нащо розпитує про машину — він, очевидно, щось підозрює. Вона знає, що коли зникає жінка, то перший підозрюваний — чоловік і, мабуть, навпаки. Але коли зникає дитина, невже підозра одразу падає на батьків? Напевно, що ні. Ну хто буде шкодити власній дитині? До того ж у них обох залізне алібі. Синтія та Грем зможуть це підтвердити. Вони ніяк не могли вкрасти й сховати власну доньку. Та й нащо?
Вона знає, що околиці прочісують, що поліцейські ходять вулицями й стукають у двері та розпитують піднятих із ліжок людей. Марко дав поліції свіже фото Кори, яке вони зробили всього кілька днів тому. На ньому — щасливе біляве дитя з великими блакитними очима посміхається в камеру.
Анна сердиться на Марко — їй хочеться нагримати на нього, накинутися на нього з кулаками, але в їхньому будинку повно поліції, тож вона не наважується. Вона дивиться на його бліде пригнічене обличчя й розуміє, що він уже звинувачує себе. Вона знає, що самій їй не пройти через це. Вона повертається до нього і, схлипуючи, падає йому на груди. Він обхоплює її руками й міцно обіймає. Вона відчуває, як він тремтить, як важко й болісно б’ється його серце. Вона каже собі, що разом вони впораються. Поліція знайде Кору. Їм повернуть їхню доньку.
Але якщо ні, вона ніколи йому не пробачить.
Детектив Ресбак у своєму легкому костюмі виходить через парадні двері будинку Конті у спекотну літню ніч, а просто за ним — детектив Дженнінґз. Їм і раніше випадало працювати разом. Вони бачили таке, що хотіли б викреслити зі своєї пам’яті. Вони разом переходять на інший бік вулиці, уздовж якої, бампер до бампера, простяглися машини. Ресбак натискає кнопку, й фари «Ауді» спалахують яскравим світлом. Сусіди вже повиходили на ґанки, в піжамах і літніх халатах. Тепер вони спостерігають за тим, як Ресбак і Дженнінґз ідуть до машини подружжя Конті. Ресбак сподівається на те, що хтось на вулиці щось знає або щось побачив і зголоситься поділитися.