Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 55

Дедалі зростаючий вплив офіційного російського націоналізму припав на той час, коли Брєжнєв відмовився від хрущовської десталінізації. Це віддзеркалилося і в тенденції до применшення і, за нагоди, виправдання злочинів Сталіна, яке тривало паралельно з масштабними історичними викриттями навіть за доби Ґорбачова та Єльцина. Російські націоналісти епохи Брєжнєва та Путіна вбачають у Сталіні творця радянської ядерної наддержави, котру боявся світ, тож вони ігнорують і применшують його злочини проти людяності. У часи ідеологічного застою, чи то за Брєжнєва, чи за Путіна, російський націоналізм був і залишається корисним інструментом легітимізації радянської та російської держави; «великороси» були, врешті-решт, «етнічною несучою опорою радянської держави».

Неприязнь офіційних російських націоналістичних журналів до ґорбачовської політики «перебудови» («перестройки») і «гласності» врешті знайшла відображення в антипатії Путіна до ґорбачовської та єльцинської Росії. Вплив офіційного російського націоналізму в 1970–1980-х роках був дуже розповсюдженим, його прихильники прагнули «запровадити державну ідеологію», що й трапилося за часів урядування Путіна.

Для офіційних російських націоналістів і сталіністів у Радянському Союзі та путінській Росії характерні такі переконання:

1. Вони ігнорують сталінські злочини проти людяності та стверджують, що репресії того часу були значною мірою виправданими.

2. Вони засуджують діяльність, спрямовану на викриття сталінських злочинів, і хворобливо вороже ставляться до десталінізації в Україні та представлення в цій країні Голодомору як геноциду.

3. Вони просувають російську мову та культуру як вищу за інші мови та культури. Вони вважають, що радянізація та русифікація прогресивні, що українцям і білорусам слід перейти на культурно вищу російську мову, а не послуговуватися діалектами, якими вони вважають українську та білоруську мови.

4. Російські комуністи, націоналісти та праві екстремісти мають схожі погляди, коли йдеться про спрагу до великодержавного статусу. КПРФ не меншою мірою націоналістична й імперіалістична, ніж марксистсько-ленінська. Будучи націонал-більшовицькою та сталіністською політичною партією, КПРФ очолила Народно-патріотичний союз Росії та співпрацювала у його складі із Союзом духовного відродження Вітчизни та Об’єднаним робітничим фронтом Росії. КПРФ, подібно до російських націоналістів, підтримує російську союзну державу трьох східнослов’янських народів.

5. Вони ставляться зі ксенофобією до внутрішніх «ворогів» та зовнішнього впливу, виступають проти запровадження західних цінностей у Росії, позаяк переконані, що ці вартості підірвуть і знищать її зсередини.

6. Російські націонал-більшовики, сталіністи й націоналісти вважають розпад СРСР великою трагедією та наслідком західної змови. У серпні 1991 року російські націонал-більшовики та націоналістичні організації підтримали путч непоступливих ворогів змін. Якби спроба перевороту була успішною, російський націоналізм мав великі шанси стати офіційною ідеологією радянської держави, відтвореної у формі імперії.