Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 57

Спільними ж рисами російських націоналістів, як офіційних, так і неофіційних, за радянської та пострадянської доби були:

1. Підтримка єдиної й неподільної Росії (поняття якої до, а нерідко і після 1991 року механічно переносилося на СРСР).

2. Ключова позиція російського православ’я як духовно-ідеологічної сили, що єднає «російський світ», зокрема східнослов’янські «братські народи». В СРСР деякі неофіційні російські націоналісти пропагували ідею заміни комуністичної партії православною церквою.

3. Ігнорування національного питання й порушення прав неросіян в СРСР й у пострадянських республіках. Кадети, прихильні до Тимчасового уряду Росії в 1917 році, РВА генерала Власова у роки Другої світової війни, НТС та Всеросійський соціал-християнський союз присвячували лічені рядки у своїх програмах проблемам національностей.

4. У російському націоналізмі та радянському націонал-більшовизмі завжди був присутній антисемітизм. Антисіонізм, під виглядом якого поширювалися «найбрутальніші форми державного антисемітизму», став офіційною політикою в період найбільшого посилення сталінізму (1947–1953) та повторної сталінізації за правління Брєжнєва. В останні роки життя Сталіна підбурювана державою юдофобія була настільки потужною, що не рідкістю були побоювання стосовно повторення Голокосту на радянських теренах. У період десталінізації та лібералізації 1953–1964 років антисіонізм також відігравав у радянській пропаганді важливу роль, хоча вона і була меншою, аніж під час офіційних антисіоністських кампаній кінця 1960-х — середини 80-х років. Образ євреїв як співучасників авантюр різного роду «буржуазних націоналістів», антикомуністів та західних імперіалістів за тональністю нагадував нове видання конспірологічних теорій «Протоколів сіонських мудреців».

5. Уславлення Сталіна, «Великої Вітчизняної війни», великодержавного імперіалізму та розширення радянського й російського впливу в світі.

6. Розповсюдження та вихваляння російського месіанства й винятковості, а разом із цим — глибинне відчуття ворожості до Заходу, страх залежності від нього і відмова від західних «декадентських цінностей». Захід започаткував секуляризм, натомість Росія, як стверджується, є джерелом духовності. Саме ці підходи зумовили створення альянсу російських націоналістів та ультраправих ворогів Європейського Союзу з його країн-членів.

7. Сильні антидемократичні тенденції та певність у тому, що авторитаризм є адекватною політичною системою для Росії. В 1973 році Солженіцин у відкритому «Листі вождям Радянського Союзу» запитував, чи Росії «все одно судилося мати авторитарний лад?». Згодом російські націоналісти були, і лишаються за правління Путіна, практично одностайними у позитивній відповіді на це питання.