Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 48

Те, що колись було у російській політиці безглуздим і екстремальним, стало провідною течією після переобрання Путіна у 2012 році. Між 2007–2008 роками та виборами 2012-го колись маргінальні прихильники неофашистських та євразійських ідеологій, зокрема і Дуґін, перемістилися з периферії до центру політичного життя. Дуґін вітав народження фашизму в Росії як «консервативну революцію». Упродовж десятиріччя, що передувало кризі 2014 року, він встиг стати «впливовим гуру», який напророкував «тісне зближення риторики російських ультраправих і декого з високопоставлених осіб, не в останню чергу самого Путіна». Іван Дємідов, голова ідеологічного підрозділу «Єдиної Росії», належить до шанувальників праць Дуґіна. У статті, опублікованій за п’ять з половиною років до так званої «російської весни» 2014-го, Андреас Умланд писав:

«Російські ультраправі, включно з деякими криптофашистськими секціями, стають дедалі більш впливовою частиною мейнстримного публічного дискурсу в Москві. Їхній вплив можна відчути в російських медіях, наукових колах, громадянському суспільстві, мистецтві та політиці».

Те саме стосується Ліберально-демократичної партії Росії (ЛДПР) Владіміра Жиріновського — «націоналістичної» партії, яка була заснована КДБ у 1990 році і відтоді працювала у спілці з владними колами.

«Численні дослідження — з різною мірою академічної переконливості — показують Дуґіна борцем за фашистські та ультранаціоналістичні ідеї, геополітиком, “інтегральним традиціоналістом” або фахівцем з історії релігій». Коли влітку 2009 року президент Медведев відповів на висилку російських дипломатів з України відкритим листом президентові Ющенку, Дуґін пригрозив, що Україна перестане існувати до кінця поточного року. Дуґін заявив, що Росія готова припинити визнавати територіальну цілісність України та розпочати збройний конфлікт через питання Криму. У «Четвертій політичній теорії», опублікованій 2009 року, він попередив про «можливість прямого військового зіткнення». Упродовж кризи 2014 року Дуґін закликав до «геноциду» українців, назвавши їх «расою виродків, які вилізли з каналізаційних люків». Шовіністичне презирство до України з боку Дуґіна було сформульоване у термінах, схожих на Путінові: Україна буцімто є неприродною, штучною конструкцією, а українці — відгалуженням російського народу.

Всеросійське товариство охорони історичних пам’яток, засноване в 1965 році, і партія «Вітчизна» («Родина») — це сучасна реінкарнація «Чорної сотні». На думку Лакюра, їхні програми спираються на нацистську ідеологію. Організація «Пам’ять» користувалася підтримкою на найвищому рівні в ЦК КПРС, КДБ та армії. Як і ЛДПР, «Пам’ять» була однією з перших спроб органів держбезпеки спрямувати контрольований націоналізм проти прозахідної демократичної опозиції. Ідеолог ґорбачовської «перебудови» Алєксандр Яковлєв пов’язував народження сучасного російського фашизму з КДБ. Фанатичний антисемітизм «Пам’яті» своїм корінням сягав офіційної радянської антисіоністської пропаганди та конспірологічних стереотипів російських націоналістів. У квітні 1987 року «Пам’ять» опанувала Всеросійське товариство захисту історичних пам’яток і налагодила тісну співпрацю з подібною російською націоналістичною організацією «Батьківщина» («Отечество»). Їхня ідеологія була «цілковито ірраціональною»: вони були вірні Радянському Союзу як ядерній наддержаві, проте водночас, як і ті націоналісти, про яких йшлося раніше, вважали, що в його керівництві переважають євреї та інші неросіяни. «Пам’ять» стала «криптофашистською вуличною бандою» та «навчальним табором» для нового покоління націоналістів і фашистів, таких як Дуґін і Баркашов.