Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 50

Другим аспектом було узгодження російської фашистської та націоналістичної думки з екстремальним ультралівим дискурсом, ворожим до олігархів, великого бізнесу, ЄС, США та глобалізації. Редактор часопису “The Nation” Стівен Коен, журналіст “The Guardian” Джонатан Стіл, лідер британської Лейбористської партії Джеремі Корбін і такі вчені, як Річард Саква покладають провину за створення кризової ситуації на ЄС і НАТО за розширення та їхнє сприяння розвиткові демократії.

Еклектична коаліція лівацьких та ультраправих добровольців воює пліч-о-пліч із російськими маріонетками на Донбасі. Мотивовані ворожістю до США, глобалізації та ЄС, вони їздять на схід України, аби боротися з уявною «нацистською нечистю, яку підтримує ЦРУ». «Цей регіон став перевалочним пунктом для тих, хто вважає, що світ перебуває у лещатах змови, влаштованої ЦРУ, масонами, корпоративним капіталізмом або сіонізмом, і вони вважають, що Кремль і донбаські повстанці [sic] є останньою лінією оборони». Лівих та ультраправих добровольців об’єднує віра в те, що вони борються з урядом, нібито встановленим за допомогою путчу, влаштованого американцями. Добровольці із сербських націоналістичних угруповань, зокрема члени Сербської радикальної партії, багато з яких набули бойового досвіду в Хорватії та Боснії і Герцеговині, воюють на боці російських маріонеток поряд із угорськими, французькими та німецькими фашистами. Інтернаціоналістичні формування об’єднують ультралівих французьких, іспанських та бразильських добровольців.

Олександр Мотиль вважає, що після шістнадцяти років перебування Путіна при владі російська політична система еволюціонувала до фашистської. Питання про те, хто є носієм суверенітету в певній політичній системі, принципово відрізняє російську політичну культуру від української. У Росії ним є верховний лідер-«мачо» або цар, тимчасом в Україні, як засвідчили Помаранчева революція та Євромайдан, — народ. Мотиль стверджує, що Росія перейшла від «повного (консолідованого) авторитаризму» до фашизму під час україно-російської кризи 2014–2015 років. Траєкторія руху пролягла від переобрання Путіна в 2012 році, коли він цілковито пристав на націоналізм, «консервативні цінності», імперіалізм і ксенофобію, до того, що стало скам’янілою «подобою брєжнєвського режиму». Такі погляди не обмежувалися офіційними колами: подібні націоналістичні постави висловлювали і представники опозиції, скажімо, Алєксєй Навальний. Путінська Росія стала «консолідованим авторитарним режимом» після Помаранчевої революції та повороту Росії вправо в 2007–2008 роках. Маргінальна російська націоналістична риторика 1990-х років «стала стандартним жаргоном державної політики всього лише через півтора десятиліття».