Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 47

Вплив Дуґіна легко зауважити у російській армії та спецслужбах. З кінця 1990-х років він викладав у найпрестижнішій військовій академії — Академії Генерального штабу, чиї покровителі допомогли йому видати великими тиражами чотири видання «Основ геополітики». Кловер пише, що дуґінський фан-клуб містився «в одному з найтемніших закутків післяєльцинської Росії». Після розпаду СРСР «силовикам» потрібно було знати, хто їхній новий ворог, і Дуґін їм це пояснив. Його праці «посіяли зерно європейської ультраправої теорії на благодатному ґрунті військової номенклатури Росії, якій урізали статус і привілеї, і там воно почало проростати». За двадцять років до того як стати мейнстримом у часи Путіна, Дуґінове євразійство «зародилося у серії дискусій з європейськими правими» і в лекціях, прочитаних вищому військовому командуванню Росії.

Дуґін доклав руку до низки партійних проектів. Першим його дітищем стала Націонал-більшовицька партія (НБП). Її члени віталися прямою рукою, піднятою вгору та стиснутою в кулак. На прапорі НБП було зображено чорні молот і серп у білому колі на червоному тлі. Друге Дуґінове починання, партія «Євразія», проіснувало недовго. Більш вдалим виявився третій проект, Міжнародний євразійський рух. Із його молодіжного крила постали «неоопричники» — активісти, натхненні жахливою каральною гвардією царя Івана Грозного. Молодіжне крило Міжнародного євразійського руху сформувалося після грузинської Революції троянд та української Помаранчевої революції одночасно з рухами «Наші» та «Росія молода» і «Молодою гвардією Єдиної Росії», об’єднавши у своїх лавах скінгедів та «ультрас» (футбольних хуліганів).

Євразійство виросло з націонал-більшовизму, який почав формуватися в Радянському Союзі за Сталіна і позитивно сприймався чималою кількістю росіян-емігрантів. Євразійці та націонал-більшовики сполучили радянський комунізм із царським російським націоналізмом, отримавши на виході великодержавну імперіалістичну ідеологію, в якій російську культуру, мову та цивілізацію піднесено до панівного становища. Важливим аспектом євразійства є заклик до Росії відірватися від Заходу, а отже, цьому рухові принципово притаманна ксенофобська, підозрілива й параноїдальна ментальність всюдисущої змови. Попри те, що Волтер Лакюр вважає євразійство «туманною з культурної та політичної точки зору ідеєю», це не завадило цьому рухові здобути ключову роль у путінській Росії.