Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 122

ОУН(б) домінувала у повоєнній українській діаспорі й з огляду на її авторитарну ідеологію прагнула монополізувати вплив на українські громади. Проте така монополізація українських громад вдалася ОУН(б) лише у Великій Британії, куди політичні емігранти з України масово прибули наприкінці 1940-х років, натомість альтернативні українські націоналістичні та демократичні політичні групи були відносно слабкими. У Канаді, куди перші українці емігрували ще в 1880-х роках, ОУН(б) не вдалося опанувати КУК (Комітет українців Канади). У США, після того як ОУН(б) перебрала контроль над рамковим органом, Українським конгресовим комітетом Америки, інші політичні та громадські групи покинули його та створили власний рамковий орган.

Хоча ОУН(б) завжди залишалася авторитарно-консервативною націоналістичною організацією, вона не поширювала антисемітизму на еміграції в Західній Європі та Північній Америці. ОУН(б) може бути класифікована як націонал-популістична сила, як і молодші за неї сучасні українські націоналістичні партії, «Свобода» та «Правий сектор», де антисеміти заявляли про себе (в останньому випадку це сталося після виходу з партії її колишнього лідера Дмитра Яроша).

Відсутність антисемітизму була ще важливішою для двох інших фракцій післявоєнної ОУН — консервативного (базового) крила під керівництвом Андрія Мельника, широко відомого під назвою ОУН(м), та ліберального й соціал-демократичного крила, очолюваного демократом Левом Ребетом, керівника ОУН(з) (ОУН за кордоном). Лева Ребета і Бандеру вбив у Мюнхені в 1957 та 1959 роках відповідно агент КДБ Богдан Сташинський. ОУН(з), найбільш демократично орієнтоване з-поміж трьох крил ОУН, об’єдналося із Закордонним представництвом Української головної визвольної ради (ЗП УГВР), яка після Другої світової війни співпрацювала в антирадянській діяльності з американською розвідкою. Від 1952 року й до розпаду СРСР уряд США фінансував підпорядковану ЗП УГВР дослідницько-видавничу корпорацію «Пролог». «Пролог» сприяв єврейсько-українському примиренню та публікував присвячені єврейсько-українській проблематиці книжки та статті у своєму щомісячному журналі «Сучасність», написані єврейсько-українськими авторами, сіоністами й дисидентами.

Порівняно з високим рівнем підтримки націоналістичних та неонацистських політичних партій і рухів у країнах ЄС та Росії, націонал-популісти ніколи не здобували великої підтримки населення України, навіть після початку російської агресії (що продемонстрували парламентські вибори у жовтні 2014 року). У незалежній Україні прояви антисемітизму були обмеженими і маргінальними, особливо якщо порівняти їх з кількістю антисемітських інцидентів у зарубіжних країнах, здійснюваних праворадикальними та ісламістськими угрупованнями. Варто згадати, однак, що на так званих «плівках Мельниченка», оприлюднених восени 2000 року, особи з голосами, схожими на голоси тодішнього президента Кучми та голови Державної податкової адміністрації Азарова, вдаються до нецензурних юдофобських висловлювань, говорячи про Віктора Ющенка та заможних київських євреїв. Пік кількості антисемітських публікацій в Україні припав на 2005–2007 роки, коли приватний університет МАУП (Міжрегіональна академія управління персоналом) отримав чимале іноземне фінансування із Лівії та Ірану й видав значний обсяг ксенофобської літератури.