Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 121

8. Різновидом цих стереотипів є теза про те, що Євромайдан було нібито організовано «радикальною єврейською фашистською сектою» під проводом рабинів «Хабаду» та євреїв, які планують побудувати в Україні «нову Хозарію».

9. На мережевій сторінці однієї зі Спілок письменників Росії було опубліковано статтю «Єврейські олігархи — приховані рушії “українського бунту”». У ній стверджувалося, що Євромайдан був переважно натхненний «єврейськими олігархами», які прагнуть контролювати багатства України. Євреї, мовляв, очолювали повалення Януковича, бо хотіли повернути собі майно, втрачене у часи більшовицького режиму.

10. Згідно з конспірологічною версією, «антитерористичну операцію» українських військ на Донбасі було начебто приурочено до єврейських свят.

11. При характеристиці єврейських добровольців збройних сил України стверджувалося, що вони «відрізняються особливою, звірячою кровожерливістю — не беруть полонених, розстрілюють усе, що рухається. Не гребують ритуальним поїданням сирої печінки ополченців — так розпаляють себе перед боєм».

12. Ще одне геть безпідставне твердження стосується пожежі у приміщенні одеського Будинку профспілок 2 травня 2014 року, яку нібито влаштували «ізраїльські агенти», які в такий спосіб нагадали про Другу світову війну, коли євреїв спалювали живцем.

13. Широко розповсюдженою є теза про те, що українські добровольчі батальйони, зокрема «Дніпро» та «Азов», зобов’язані своєю появою «грошам єврейської громади Дніпра».

14. Проводяться паралелі між Донбасом і сектором Газа, мета яких — на підставі існуючих антиізраїльських стереотипів закріпити думку про те, що українська сторона, зокрема прихильники Ігоря Коломойського, здійснює вбивства цивільного населення.

АНТИСЕМІТИЗМ В УКРАЇНСЬКІЙ ДІАСПОРІ ТА НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

Наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років антисемітизм залишався на маргінесі політичної думки української діаспори, за винятком колишніх українських націоналістичних дисидентів Валентина Мороза та Бориса Терелі. Показово те, що обидва хутко опинилися поза межами еміграційної ОУН(б) (бандерівського крила Організації українських націоналістів) та були пов’язані з виданнями й організаціями, що мало впливали на українську емігрантську політику.

Антисемітизму не було у мейнстрімі українського дисидентського руху — серед «шістдесятників», націонал-комуністів, в Українській Гельсінській групі, а наприкінці 1980-х — в Українській Гельсінській спілці та Народному русі. Також не було проявів антисемітизму в діяльності підпільних українських греко-католицьких і націоналістичних груп, скажімо Українського національного фронту Основну увагу ці дисидентські групи, націоналістичні опозиційні рухи й політичні партії приділяли правам людини, релігійній свободі та національному визволенню від радянського та російського панування. Ворогами для цих розрізнених груп були комунізм, радянська держава та російський шовінізм, а не євреї. На ділі єврейські та українські дисиденти тісно узгоджували свою дисидентську та опозиційну діяльність, особливо коли вони були разом ув’язнені в ҐУЛАҐу.