Читать «Таємний агент Микола Гоголь» онлайн - страница 77

Петро Кралюк

У другій редакції опис цього погрому мало чим відрізняється. Коли проаналізувати цю сцену, вигляд вона має абсурдний. Адже перед цим говорилося, що передмістя Січі, де живуть зокрема і євреї, годує «справжніх» січовиків. Ці євреї нічого поганого запорожцям не зробили. Радше навпаки; вони навіть відхрещуються від своїх одноплемінників, які десь «на Гетьманщині» нібито чинять утиски християнам. Та саме цим, «січовим» євреям найбільше дістається від козаків. Де тут логіка?

Але, незважаючи на погроми, на негативне, навіть презирливе ставлення козаків до євреїв, останні не покидають їх. Вони ладні служити козакам, знаходячи тут, зрозуміло, для себе вигоду. Це показано на прикладі Янкеля, який, врятований Тарасом Бульбою, супроводжує козацьке військо, займаючись торгівлею. Янкель готовий допомагати своєму благодійникові. Доносить йому потрібну інформацію. Саме Янкель перший розповів Тарасові, що його син Андрій перейшов на бік поляків, — правда, за цю новину ледь не дістав прочухана.

Янкель користолюбний, але вміє у цьому вчасно зупинитися. У другій редакції повісті читаємо про нього таке:

«Он уже очутился тут арендатором и корчмарем; прибрал понемногу всех окружных панов и шляхтичей в свои руки, высосал понемногу почти все деньги и сильно означил свое жидовское присутствие в той стране. На расстоянии трех миль во все стороны не оставалось ни одной избы в порядке: все валилось и дряхлело, все пораспивалось, и осталась бедность да лохмотья; как после пожара или чумы, выветрился весь край. И если бы десять лет еще пожил там Янкель, то он, вероятно, выветрил бы и все воеводство. Тарас вошел в светлицу. Жид молился, накрывшись своим довольно запачканным саваном, и оборотился, чтобы в последний раз плюнуть, по обычаю своей веры, как вдруг глаза его встретили стоявшего назади Бульбу. Так и бросились жиду прежде всего в глаза две тысячи червонных, которые были обещаны за его голову; но он постыдился своей корысти и силился подавить в себе вечную мысль о золоте, которая, как червь, обвивает душу жида».