Читать «Таємний агент Микола Гоголь» онлайн - страница 75

Така позиція цілком егоїстична. Андрій відкидає розуміння вітчизни як чогось, що дається людині при народженні, й довіку властивого їй: для нього вітчизна — те, що «милее всего». Чи не був це крик душі самого Гоголя, який вважав, що ніхто не має права нав’язувати йому вітчизни і що він має право сам собі її обирати? Це він і зробив, зрікшись України і ставши на службу до російської імперської влади. І цей вибір йому виявився милішим.

Але сцена зради Андрія може бути потрактована й глибше. Тут маємо протиставлення національної свідомості та свідомості індивідуалістичної, фактично — антинаціональної. Першу репрезентує польська панночка. Чи не хотів Гоголь сказати цим, що в поляків є розвинене почуття національного? Другу свідомість репрезентує українець Андрій. Звісно, при бажанні позицію Андрія можна розглядати як виняток із правила. Але чи не є цей виняток натяком на те, що українцям у цілому якраз вираженої національної свідомості й бракує?..

І нарешті — сцена вбивства Андрія:

«— Стой и не шевелись! Я тебя породил, я тебя и убью! — сказал Тарас и, отступивши шаг назад, снял с плеча ружье.

Бледен как полотно был Андрий; видно было, как тихо шевелились уста его и как он произносил чье-то имя; но это не было имя отчизны, или матери, или братьев — это было имя прекрасной полячки. Тарас выстрелил.

Как хлебный колос, подрезанный серпом, как молодой барашек, почуявший под сердцем смертельное железо, повис он головой и повалился на траву, не сказавши ни одного слова».

Не можна сказати, що ця смерть подана як героїчна. Але вона виглядає як достойна. Андрій не просить пощади. Він спокійно сприймає смерть. І це підносить його в очах читачів.

Цю сцену можна проінтерпретувати й в автобіографічному плані. Гоголь усвідомлював, що зрадив Україну. І знаходив для цієї зради виправдання, говорив про нецивілізованість України, водночас остаточно не зрікаючись її. Звідси — залюбування й захоплення своєю вітчизною, її минулим. Письменника мучила ця зрада. І він бачив, що це його губить. Україна породила Гоголя, але вона його й убивала.

У повісті зустрічається чимало негативних характеристик поляків. Але ці характеристики звучать переважно з вуст їхніх ворогів — козаків та євреїв. Що ж до власне авторського ставлення до польського народу, то воно не завжди є негативним. Іноді чуємо в Гоголя нотки співчуття — як-от у вищенаведеній сцені, де поляки не здаються ворогам навіть під загрозою голодної смерті. Позитивно зображена й анонімна польська панночка. Хоча мимохідь і говориться про її «ветреность», але поводиться вона цілком достойно, навіть відмовляє Андрія зраджувати вітчизну. Так чи інак — читач переймається симпатією до неї.