Читать «Ще літо, але вже все зрозуміло» онлайн - страница 11

А ще вони люблять пити воду з річки Брустурки. Вона бере свій початок з кам’яної гори Ґрегіт і спершу тече через село Шипіт, а відтак через Брустури і все. Вкінці села річка сполучається з космацькою притокою і вже стає Пістинькою.

А сто років тому було ще цікавіше, бо Брустури і Шипіт були одним селом і тоді річка текла лиш ним. Уже радянська влада розділила ці два рідні керунки. Бо й зараз люди між собою мало різняться і всі з усіма знаються з другого села, як і зі свого.

А найгарніше, що цей славний витвір — сирний коник — не є музейним експонатом. Звісно, якщо бувають туристи, то вони не можуть так одразу їсти коника. Вони його тримають у серветці в кишені, аж доки не почне пліснявіти. Хоч, якщо засушити, то такий коник може довгі роки зберігатися на полиці, як справжня скульптурка.

Але ж ні. Не треба таких зусиль. Сирні коники є на продаж чи не в кожній з чотирьох сільських крамниць. Вони граційні і свіженькі. Щойно вчора ввечері їх наробила одна з талановитих майстринь. Коби корівка давала молоко, щоб було на сир. А коники не забаряться. Вони й досі носять мене світами. І саме знання, що вони є, що можна завжди на них покластися, дає сили мандрувати новими й новими шляхами. Щоб згодом неодмінно вертатися до рідної столиці.

А в столиці все як завше — гори, маржина… І коники для туристів. Вони хоч головні, але не бояться прислужитись. Як то і має бути — щоб перший був слугою для інших. Возив горами і годував своїм тілом.

{ свіжий ранок зів’ялого дня }

Так міг би починатися вірш. Він мав би мати настрій такий, як у мене.

«Ще еспресо, будь ласка».

Американо вже випив. До зустрічі лишається трохи часу. Читаю кумедний переклад Селінджера. Каналія. Але досить мило. Це українська лайка. Вона — як пестливі слова. І цей дещо брутальний і безпардонний головний герой наразі виглядає просто кумедним.

Пишу олівцем у блокноті. Як Лишега. Олівцем — як Лишега. Якби ми сиділи з ним, то пили б щось інше. Наприклад, це могло би бути козяче молоко.

Колись у нас була коза. Здається, для того, щоб тато лікувався її молоком. Коза була під опікою баби. Я теж, напевно, пив козяче молоко. Але не пригадую його смаку. Зате пам’ятаю, що пробував доїти. Коли дивився, як доїть баба, то це виглядало дуже просто й легко. А в мене нічого не вийшло.

Зараз думаю, що перевага писання олівцем на папері в тому, що ставиш собі апостроф і пишеш далі. А на клавіатурі комп’ютера в мене нема апострофа, тому треба відкривати якесь додаткове вікно і вставляти цей знак, якщо комп’ютер не знає слова й не вставив його автоматично.

Так, ми б з Лишегою пили козяче молоко. Ще би можна черствого хліба, щоб його в молоці розмочувати.

Думаю, що згодом доведеться набирати цей текст на комп’ютері. А потім думаю, що, може, й не доведеться, бо кому він треба?

Свіжий ранок — добре. Трохи сонно, бо трохи недоспав. Учора посиділи з друзями довго. А сьогодні мав зустріч на 8:30. Вона швидко закінчилась, і до наступної лишилася майже година.

Спочатку американо.

Зараз — еспресо.

У попередні дні було дуже спекотно. Зараз свіжо й тому добре. Але, швидше за все, погода повториться й день буде зів’ялим.