Читать «Ще літо, але вже все зрозуміло» онлайн - страница 13
Василь Карп'юк
І коли в цей вечірній час усе було так майже досконало, я думав, чого ще бракує. Тоді набрав твій номер, обіпершись на косу, і слухав твій голос із далекого міста. Лише тебе не вистачало цим горам і цій траві. І мені.
Раптом почало хмаритися і десь вдалині гуркотіти. А вже за кілька хвилин небо розтинали граційні блискавки. Я спілкувався з тобою в горах і розумів, що ввімкнений телефон притягує блискавку. Але зовсім не було страшно умерти з цими горами і з твоїм голосом. Хвилювало лиш те, що як піде дощ, то змокне трава, якої вже встиг трохи накосити. А згори бабуся гукала, щоб уже йшов до хати, бо ніч. Було дуже зворушливо, коли бабуся наводила аргументи, чому я мав лишати працю. Бо вона не вмикає ввечері світла. І не тому, що жаліє електрики, а тому, що як сонце лягає спати, то й люди мають лягати. Вночі йшов дощ. Бабуся сказала, що не варто хвилюватися, бо «Хто намочит, Той і вісушит».
Прокинулися ми також одразу, як почало світати. Трохи говорили, а вже о шостій ранку я знову пішов косити. Дощ перестав і сходило сонце. За якийсь час прийшов з Брустурів тато. Ми ще довго косили, аж доки не лягла у валки вся трава на татовій пайці.
{ сіно }
Сіно таке хистке і таке добре. Воно може бути золоте, а може бути сіре. Тоді мама називає його зеленим. А тато каже, що треба складати в оборозі при дощаній стіні з щілинами, щоб вітер досушив. І не толочити, щоб не затхнулося.
За день трава може висохнути лиш як дуже спекотна погода або коли кошено пізно (наприклад, у серпні) і вона вже досить висохла в землі. А переважно треба складати в остриви чи в пласкєнки. Острива — це молода смерека-сушиця, якій щось не дало рости. Вона на пні висохла, втратила хвою і стала легкою. Тоді її спилюють і відрізають верх. Залежно від товщини (оптимально — як рука вище ліктя) висота складає від двох до двох з половиною метрів. Найважливіше, щоб на остриві були рясні рівномірні гілки. Їх зрізують, але не повністю, лишаючи чопи приблизно по двадцять п’ять сантиметрів. Якраз на чопах і тримається сіно. Коли його накидати, то острива вже не просто острива, а копиця.
Вміти кидати остриви не так складно, але треба вміти. Рівномірними пластами сіна обкладати остриву навколо знизу вгору. Ще копиці можуть бути тонкі й товсті. Якщо сіно вже доволі сухе, то його кидають великими пластами. За кілька днів дійде — і одразу в оборіг. А якщо сіно сире, то кидають тонкі копиці, щоб добре просохли.
З такої властивості копиць за радянських часів була користь. Бо люди косили на своїх городах, а мусили здавати сіно в колгосп. Дідо з бабою теж.
Після важкого трудового дня на полозі (бо щойно скошена трава називається «
