Читать «І не лишилось жодного» онлайн - страница 30

– Моторного човна ще не видно. Я вже давно тут чекаю, – пояснив він.

Віра сказала, усміхаючись:

– Девон – графство сну. Тут усе відбувається із затримкою.

Філіп Ломбард дивився в інший бік – у бік відкритого моря.

Раптом він запитав:

– Що ви думаєте про погоду?

Задерши голову догори, Блор зауважив:

– Як на мене, погода хороша.

Ломбард присвиснув і мовив:

– Ще до вечора тут посилиться вітер.

– Шквал, еге ж? – запитав Блор.

Знизу до них долинув звук гонга.

– Сніданок? – зрадів Ломбард. – Мені б не завадило трохи перекусити.

Коли вони спускалися крутим схилом, Блор задумано мовив до Ломбарда:

– Ви знаєте, ця справа мене турбує. Чому той юнак захотів накласти на себе руки? Усю ніч про це думав.

Віра йшла трохи попереду них. Ломбард злегка нахилився до Блора:

– Маєте інше припущення?

– Мені потрібні докази. Почнімо з мотиву. Грошиків, я б сказав, у нього було вдосталь.

З вітальні назустріч їм вийшла Емілі Брент.

– Човен уже прибув? – різко запитала вона.

– Ще ні, – відказала Віра.

Вони ввійшли в їдальню. На буфеті стояло велике блюдо з яєчнею і шинкою, були чай та кава.

Роджерс притримав перед ними двері, а тоді вийшов у коридор і зачинив їх за собою.

– Сьогодні в дворецького поганий вигляд, – сказала Емілі Брент.

Лікар Армстронґ, який стояв біля вікна, прокашлявся і сказав:

– Пробачте такий скромний сніданок. Роджерс зробив, що зміг. Він готував його власноруч. Місіс Роджерс сьогодні… гм… не змогла про це подбати.

– Що ж там із тією жінкою? – їдко спитала Емілі Брент.

– Спершу поснідаймо, – спокійно сказав лікар Армстронґ. – Яєчня охолоне. А тоді я маю дещо з вами обговорити.

Усі скористалися порадою. Наповнили тарілки, налили чаю чи кави. Почали снідати.

Немов за взаємною згодою, ніхто не зачіпав тему острова. Говорили про різні поточні події: міжнародні, новини у світі спорту, останню появу Лохнеського чудовиська.

Нарешті, коли тарілки спорожніли, лікар Армстронґ трохи відступив від столу, прокашлявся і почав говорити:

– Я гадав, що краще почекати, поки ви поснідаєте, перед тим, як сповістити вам неприємну новину. Місіс Роджерс померла уві сні.

Усі стривожено загомоніли.

Віра вигукнула:

– Який жах! Уже два випадки смерті відтоді, як ми прибули на острів!

Суддя Ворґрейв примружив очі й уточнив своїм спокійним чітким голосом:

– Гм… дуже дивно. Що стало причиною смерті?

Армстронґ знизав плечима.

– Важко так зразу ж сказати.

– Потрібен розтин?

– Сертифікат про смерть я б не видав. Мені ж нічого невідомо про стан її здоров’я.

– Вона здавалася дуже нервовою людиною, – сказала Віра. – А вчора ввечері вона взагалі пережила шок. Гадаю, то був серцевий напад, так?

Лікар Армстронґ сухо відповів:

– Звісно, її серце перестало битися, але виникає питання чому.

Емілі Брент зронила лише одне слово, але воно чітко та дзвінко пролунало в кімнаті:

– Совість.

Лікар Армстронґ повернувся до неї:

– Що саме ви маєте на увазі, міс Брент?

Стиснувши губи, Емілі Брент буркнула:

– Ви ж усі чули. Її разом із чоловіком звинувачено в тому, що вони вбили свою колишню роботодавицю, літню леді.

– Ви так думаєте?