Читать «І не лишилось жодного» онлайн - страница 29
Агата Крісті
Якби тільки він міг побачити обличчя…
Ну, нарешті. Молода практикантка знімає хустинку з обличчя.
Емілі Брент, звичайно. Він повинен був убити Емілі Брент. Які зловісні її очі! Її губи ворушилися. Що вона каже?
Тепер вона сміялася. Ні. Сестро, будь ласка, не накривайте обличчя знову. Я повинен його бачити. Я мушу дати їй анестезію. Де ефір? Я мав би принести його із собою. Що ви зробили з ефіром, сестро? Вино «Шатонеф-дю-Пап»? Так, це теж згодиться.
Сестро, заберіть ту хустинку.
Звичайно! Я так і знав. Це Ентоні Марстон! Його посиніле обличчя спотворене конвульсією. Але він не вмер – він сміється. Кажу вам, що він сміється! Так, що трясеться операційний стіл.
Обережно, чоловіче, обережно. Сестро, притримайте стіл, притримайте його…
Лікар Армстронґ раптово прокинувся. Був ранок. Сонячне світло лилося в кімнату.
Хтось нахилився над ним і трясе його. Це Роджерс. Роджерс, білий як стіна, кликав його:
– Лікарю, лікарю!
Лікар Армстронґ повністю прокинувся.
Він сів у ліжку й різко запитав:
– Що таке?
– Моя дружина. Лікарю,
Лікар Армстронґ не гаяв ні секунди. Він накинув халат і пішов за Роджерсом.
Армстронґ нахилився над ліжком, де на боці мирно лежала місіс Роджерс. Він торкнувся її холодної руки, підняв повіки. На мить завмер, а потім випростався та обернувся.
Роджерс прошепотів:
– Вона… вона?..
Він облизав пересохлі губи.
Армстронґ кивнув.
– Так, вона померла.
Він задумливо подивився на дворецького. Потім глянув на тумбочку, раковину й знову перевів погляд на спочилу жінку.
– Лікарю, то… то… серце?
Армстронґ трохи помовчав, а тоді запитав:
– Як у неї взагалі було зі здоров’ям?
– Бувало, трохи мучив ревматизм.
– Останнім часом її оглядав лікар?
– Лікар? – здивувався Роджерс. – Та ми роками не відвідували лікаря.
– Ви не помічали, чи скаржилася вона на серце?
– Ні, лікарю. Наскільки мені відомо, нічого такого не було.
– Вона добре спала? – допитувався Армстронґ.
Роджерс відвів очі. Він нервово потирав тремтячі руки. Пробурмотів:
– Ні, вона не надто добре спала.
Лікар різко запитав:
– Вона приймала снодійне?
Роджерс здивовано дивився на нього.
– Снодійне? Щоб заснути? Я про це нічого не знаю. Упевнений, що ні.
Армстронґ повернувся до столика для вмивання.
Там було кілька пляшечок: лосьйон для волосся, лавандова вода, проносні ліки, огірковий лосьйон для рук, зубний еліксир, зубна паста й мазь від болю у суглобах.
Роджерс допомагав йому, витягуючи шухлядки тумбочки. Опісля вони перейшли до комода, але жодних слідів снодійного не знайшли.
Роджерс сказав:
– Учора ввечері вона прийняла тільки те, що дали їй ви.
II
Коли о дев’ятій годині пролунав гонг на сніданок, усі вже були на ногах і чекали на нього.
Генерал Макартур і суддя походжали терасою, обмінюючись окремими заувагами щодо політичної ситуації. Віра Клейторн і Філіп Ломбард вибралися на найвищу точку острова, що знаходилася позаду будинку. Там вони виявили Вільяма Генрі Блора, що вдивлявся у бік берега.
