Читать «І не лишилось жодного» онлайн - страница 25

І все ж, чому Ентоні Марстон наклав на себе руки?

Блор задумливо сказав:

– Знаєте, лікарю, щось тут не так. Марстон не здавався мені самогубцем.

– Погоджуюся, – відповів Армстронґ.

II

На тому й замовкли. Що тут додати?

Армстронґ із Ломбардом занесли обм’якле тіло Ентоні в його кімнату й накрили його простирадлом.

Коли вони спустилися, інші, збившись докупи, трусилися, хоча ніч була тепла.

– Уже пізно, – сказала Емілі Брент. – Краще нам лягти спати.

Минула північ. Пропозиція здавалася мудрою, та всі вагалися. Начебто те, що вони разом, укупці, заспокоювало їх.

– Так, треба виспатися, – промовив суддя.

Роджерс сказав:

– Я ще не прибрав у їдальні.

– Приберете вранці, – вставив Ломбард.

Армстронґ запитав Роджерса:

– Як там ваша дружина?

– Піду подивлюся, сер. – Він повернувся за хвилину. – Так солодко спить.

– Добре, – сказав лікар, – то не будіть її.

– Що ви, сер. Я ще приведу в порядок їдальню, переконаюся, що всі двері замкнено, а тоді вже піду спати.

Він пішов у їдальню.

Решта повільно та неохоче піднялися на другий поверх.

Якби це був старий будинок зі скрипучими сходами, темними тінями та стінами, повністю покритими обшивкою, вони могли б почуватися моторошно. Але цей будинок був зразком сучасної архітектури. Жодного темного закутка, жодних розсувних стін, він залитий електричним світлом, усе новісіньке, яскраве та блискуче. Тут нічого не сховаєш, нічого не затаїш. У ньому взагалі не відчувалося атмосфери.

Чомусь це й найбільше лякало…

Гості побажали одне одному доброї ночі. Кожен пішов у свою кімнату, і всі автоматично, зовсім неусвідомлено замкнули двері.

III

У пастельній кімнаті приємного кольору суддя Ворґрейв зняв із себе одяг і приготувався спати.

Він думав про Едварда Сетона.

Він чудово пам’ятав Сетона. Його світле волосся, блакитні очі, те, як він щиро, безпосередньо дивився на всіх. Ось що справило таке сприятливе враження на суд присяжних.

Лувеллін, зі сторони обвинувачення, ледь не зіпсував усе. Він був аж надто запальний і намагався довести надто багато.

Адвокат Метьюз, на відміну від нього, був чудовий. Його аргументи були переконливі. Перехресний допит свідків просто руйнівний. Майстерно провів допит свого клієнта, коли той свідчив за кафедрою.

Та й Сетон пройшов випробування перехресним допитом успішно. Він не хвилювався, не гарячкував. Це справило враження на присяжних. Метьюзу, очевидно, здалося, що справу виграно.

Суддя уважно завів годинника й поклав його біля ліжка.

Тепер він чітко пригадав, що відчував, коли сидів там: вислуховував свідчення, робив помітки, оцінював і записував навіть найменші дрібнички, що свідчили проти обвинуваченого…

Чудова була справа! Останнє слово Метьюза було блискуче. Лувеллін, що виступав потому, не зміг стерти гарне враження від промови захисника.

А потім прийшла його черга підсумувати усе…

Суддя Ворґрейв обережно вийняв свої вставні зуби та поклав у склянку з водою. Його зморщені губи запалися. Тепер його рот набув жорстокого, хижого виразу.