Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 245

Для того, аби запобігти черговому вибуху козацького повстання, сейм 1635 р. ухвалив цілу низку драконівських постанов щодо «козацької проблеми». Зокрема, на Подніпров’я вводилося кварцяне військо, що мало придушувати будь-які вияви непокори вже на момент їх зародження. Козацький реєстр скорочувався до 7 тисяч. Запроваджувалася смертна кара для тих козаків-реєстровців, які скомпрометують себе участю у бунтах або виявлять непокору коронному командуванню чи власній реєстровій старшині. На пропозицію Конецпольського (на той час уже номінованого на уряд великого коронного гетьмана) сейм ухвалив рішення про спорудження над першим — Кодацьким — Дніпровим порогом фортеці, яка б відрізала Запорожжя від волості.

Кодацька фортеця виросла на дніпровських берегах майже блискавично — упродовж березня-липня 1635 р. було зведено її мури, а за ними розміщено залогу німецької піхоти. Не менш блискавично й запорожці сформулювали свою «відповідь» на її спорудження. Уже на початку серпня загін низовиків під проводом отамана Івана Сулими рішучою нічною атакою захопив Кодак і винищив усю її залогу. Саму ж твердиню було зруйновано, боєприпаси забрано на Січ.

Реєстровці, аби не провокувати урядові репресії, на одному з Дніпрових островів оточили прибічників Сулими. За певними джерелами, у сутичці з сулимівцями реєстровці втратили до тисячі товаришів, перш ніж їм удалось ув’язнили бунтівного отамана та його вірних старшин. Після цього на очах королівського комісара було спалено козацькі чайки, цілому ряду учасників виступу прямо на місці було «вуха обтято і на Гадяч вислано вали сипати».

Утім, швидке придушення козацького виступу ж ніяк не гарантувало королівським урядникам і коронній «кресовій» шляхті спокійного життя на Подніпров’ю. «Стоголова козацька гідра», як тоді називали козацьку спільноту державні мужі Речі Посполитої, у другій половині 20-х — 30-х рр. XVII ст. переживала часи швидкого кількісного зростання. А отже, каральні акції коронних військ, посилених шляхетськими ополченцями чи надвірними корогвами магнатів, були в змозі її приборкати лише на вельми короткий проміжок часу. Періоди реінкарнації козацької вольниці ставали щодалі частішими, а запеклість антиурядових виступів невпинно зростала.

Передані старшим над реєстровцями Василем Томиленком на березневий вальний сейм 1637 р. клопотання щодо задоволення потреб Війська Запорозького, ліквідації утисків козаків з боку місцевої шляхти, а ще краще — зрівняння їхнього статусу зі становищем «уродзоних» лицарів республіки — залишилися без відповіді. Натомість сейм ухвалив рішення про проведення ревізії козацького реєстру та виключення з козацьких лав «свавільних елементів». Проте часу на реалізацію сеймових постанов в уряду не було. Уже на початку травня запорожці на чолі з отаманом Павлом Бутом (або, як ще його називали, Павлюком) виходять із Січі й приступом здобувають Черкаси. На Запорожжя повстанці повертаються із захопленою у Черкасах артилерією, а також відповідною славою, необхідною для детонування чергового козацького збурення.