Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 247

Коли сподівання на об’єднання із задніпрянами розвіялись, лідери повсталих пішли на запропоновані Потоцьким переговори. На вимогу польного гетьмана Павлюка було скинуто з гетьманства й разом із полковниками Василем Томиленком, Григорієм Лихим та ще кількома старшинами передано в його руки. Приборкання «козацького свавілля» супроводжувалося показовими стратами їхніх організаторів чи просто тих, хто виявився на той момент «крайнім» — тим, на кого можна було звалити провину та вилити гнів. Адже Потоцький був переконаний, що показова «кара над кількома — страх для всіх». А тому наказував: «Тільки найголовніших на дорогах розставити — десяток буде прикладом для сотні, а сотня для тисячі». Найбільш резонансним стало «видовище», влаштоване польним гетьманом на початку січня 1638 р. в Києві — місті, яке він називав не інакше, як «столиця сваволі». Тут він піддав привселюдній екзекуції Богдана Кизима, його сина Кизименка та ще одного старшину — якогось Кузю. Перших двох було страчено через посадження на палю, а третьому — відтято голову.

Поки в Україні розкручувався молох репресій, скликаний на 8 травня 1638 р. до Варшави сейм ухвалив програму радикального реформування козацького устрою. Головна мета такого реформування полягала в унеможливленні на майбутнє нових спалахів козацького свавілля, а втілена вона була в так званій «Ординації Війська Запорозького». Відповідно до неї, козацький реєстр скорочувався до шести тисяч. Тих же козаків, котрі не потрапляли до реєстру, сеймова постанова перетворювала «на селянський простолюд», без будь-яких компромісних варіантів і перехідних форм. Козакам-реєстровцям дозволялось селитися лише на королівщинах у Черкаському, Корсунському та Чигиринському староствах.

Право обрання козацької старшини самими ж реєстровцями відтепер зберігалося лише на нижчому рівні й стосувалося урядів сотників і отаманів. Вищу козацьку старшину — полковників і військових осавулів — призначав особисто великий коронний гетьман. Кандидатами на ці уряди могли бути винятково шляхтичі. Без дозволу коронного гетьмана вони не могли покидати своїх полків. Уряд виборного гетьмана козацького реєстру відтепер підлягав скасуванню взагалі. Замість нього король, за рекомендацією великого коронного й польного гетьманів, із числа осіб шляхетського походження та досвідчених у військових справах призначав королівського комісара. Сеймова постанова скасовувала також і становий козацький присуд.

Драконівські заходи, ухвалені сеймом, повинні були розв’язати «козацьку проблему» радикально й «на вічні часи». Проте чи було в Речі Посполитої достатньо сил для реалізації цієї ухвалили? А з іншого боку, чи було Військо Запорозьке настільки вже пригнічене поразкою попереднього року й через те настільки безсиле, аби покірно прийняти сеймові ультиматуми? Розвиток подій вже навесні 1638 р. переконливо продемонстрував передчасність тріумфування переможців.