Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 243

Надзвичайно потужному виплеску деструктивної козацької енергії навесні-влітку 1630 р. сприяло декілька обставин. Насамперед на другу половину 20-х рр. XVII ст. на Запорожжі та в «городовій» Україні скупчилася доволі значна козацька маса, котра не потрапила до реєстру, а отже, почувалася вельми непевно у стосунках з королівською адміністрацією. Украй важливим було й те, що бродіння в середовищі козацтва, які мали чітко виражену соціальну основу, протікали на тлі подальшого загострення міжконфесійних взаємин у державі. З одного боку, не толерантний у релігійних питаннях Зиґмунт III волів не помічати проблем, що накопичувались у сфері міжконфесійного життя, надаючи підтримку римо-католицькій частині своїх підданих. З іншого ж — незграбне втручання козацтва у церковні відносини породило конфлікт у самому православ’ї. Відверто конфронтаційний розвиток теологічних суперечок віджахнув від православ’я багатьох знакових фігур, зокрема полоцького архієпископа Мелетія Смотрицького та наставника Київської братської школи Касіяна Саковича, котрі наприкінці 20-х рр. переходять в унію. У таємному наверненні до унії підозрювали навіть старшого над козаками-реєстровцями Григорія Савича-Чорного, і, вочевидь, саме тому таким страшним виявилося його покарання з боку колишніх побратимів.

Загрожена звідусіль, так і не визнана королем легітимною, православна церковна ієрархія наполегливо шукала підтримки в козацької спільноти. Тож, коли в березні 1630 р. запорожці обрали на гетьманство Тараса Федоровича (більше відомого під прізвиськом Трясило) та вийшли «погуляти» на волость, православні мешканці України чи не вперше в історії сприйняли чергову козацьку війну як «священну війну» православної Русі з «ляхами» і «поляками» (тобто тією частиною Русі, яка перейшла на службу до «ляхів»). Так само й гетьман Трясило після виходу на волость першим з-поміж козацьких ватажків звернувся з універсалами «до всієї України і до іншої Русі всієї, щоб усі, хто є віри грецької, йшли до Війська Запорозького й боролися проти ляхів».

Не менш відверто ідеологічні мотиви декларувалися й протилежним табором — при організації гетьманом Конецпольським карального походу супроти «ребелянтів». Згідно з інформацією сучасника, автора «Львівського літопису», напередодні виступу коронних військ з резиденції польного гетьмана, з міста Бара, місцеві домініканські ченці благословили Конецпольського на війну з козаками: «Меч посвящовали і около костела носили, і през вшистку мшу на олтару лежал с тим докладом, же на то поганство, на русь, жеби їх викоренити».

Запорозьке військо, яке після виходу із Січі налічувало до 10 тисяч козаків-випищиків, масово поповнювалося козаками з волості, а також місцевими міщанами та селянами. При наближенні до Корсуня на його бік перейшла й більшість зосереджених там козаків-реєстровців.