Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 204

Згідно з актом Варшавської конфедерації 1573 р., правитель мав усі підстави, щоб уникнути невдячної у цьому випадку місії третейського судді та визнати законність обох гілок Руської церкви. Натомість Зиґмунт III не став дбати про збереження міжконфесійного спокою в державі, а визнав законними права лише уніатів. Православна частина, яка кількісно переважали своїх опонентів, опинилася поза законом. Незважаючи на кількісне переважання супротивників унії, виняткова прерогатива короля затверджувати рукопокладення на єпископські та на митрополичі кафедри створила ситуацію, за якої всі офіційно визнані ієрархи були уніатами, а православна паства залишилась без своїх провідників.

Тим часом у Речі Посполитій вибухнула полемічна війна, в ході якої прибічників і супротивники унії намагались будь-що довести власну правоту. Першим «пострілом» у тривалій і запеклій полемічній війні став виступ найбільш талановитого тогочасного полеміста єзуїтського теолога Петра Скарги — твір «Про єдність Божої Церкви під одним Пастирем», що з’явився ще задовго до собору 1596 р. Зважаючи на недостатню розвиненість полемічної культури в православному середовищі, право завдати удар у відповідь князь Острозький надав протестанту Мотовилу, що входив до складу Острозького гуртка інтелектуалів. Близько 1582 р. Мотовило видрукував «Посланіє до латин из их же книг». Слідом за цим із православного табору виходять твори інших освічених співробітників князя Острозького Герасима Смотрицького «Ключ Царства Небесного», Василя Суразького (Малюшицького) «О єдиной істинной православной вірі».

Утім, справжній потік полемічної літератури спровокуютьвали берестейські постанови. І цього разу ініціатива виходила з уніатського табору: уже на початку 1597 р. анонімний автор (найімовірніше, П. Скарга) надрукував книгу «Описаньє й оборона собору руского Берестейського», де містилося обґрунтування законності проведеного в церкві Св. Миколая собору, а натомість зібрання супротивної сторони таврувалося як приватна «схажка», спровокована супротивниками християнської віри. У відповідь — також анонімно — вийшла збірка актів православного собору «Ектезис», де з опорою на задокументовані матеріали переконливо доводилась канонічність православного зібрання та, відповідно, протизаконність унії.

Ще більш переконливим антиунійним твором, який дослідники класифікують як вершину полемічної літератури, став трактат «Анокрисис» («Відповідь»), підписаний псевдонімом Христофор Філалет, тобто Христоносець Правдолюб. У ньому полеміст пророчо застерігав, що порушення прав і свобод однієї частини народу призведе до порушення рівноваги в усій державі, а отже, може спричинитися до громадянської війни.

Передчуття неминучої катастрофи, артикульоване в творі Філалета, проходить червоною ниткою в працях одного з найвидатніших православних полемістів Мелетія Смотрицького. Творчість Смотрицького, оприлюднена в таких трактатах як «Антиграфи», «Тренос, або Плач Східної церкви», «Апологія», «Протестація», «Паренезис», спрямована не стільки на те, щоб довести неправильність чи неканонічність позиції супротивної сторони, скільки застерегти обидві сторони про небезпеку поглиблення протистояння, його конечну смертельну згубність.