Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 203

3’їхавшись до Берестя на 16 жовтня 1596 р., опоненти так і не зуміли домовитися про порядок проведення собору. Прибічники унії під захистом королівських загонів засідали в соборній церкві Святого Миколая, а її супротивники — в оточеній надвірними військами Острозького міській садибі, де зупинився князь, оскільки за розпорядженням короля всі православні церкви в місті, крім церкви Св. Миколая, було зачинено.

Такими ж непримиренними, як умови соборування, виявились і ухвали соборів, конкурували між собою. Кожен із них передусім задекларував власну канонічність і правоту та засудив, відповідно, супротивну сторону. Собор у церкві Святого Миколая підтримав об’єднання з Римом, склав офіційний акт про визнання влади папи римського та прилучення до римо-католицької церкви. Опонентський собор усі унійні ухвали своїх супротивників рішуче відкинув і засудив. На завершення соборонування унійний митрополит Михайло Рогоза піддав прокляттю і позбавив сану львівського і перемишльського єпископів. Натомість намісник патріарха константинопольського відлучив від церкви й позбавив сану унійного митрополита Київського та єпископів, котрі підтримали унію. Загалом же унія, задумана її творцями як засіб об’єднання Речі Посполитої, насправді розколола державу.

Словесні війни навколо унії

Опозиція щодо церковної унії, реалізованої врешті на Берестейському соборі 1596 р., в Україні проявилася відразу після оприлюднення інформації про унійні ініціативи православного кліру. Першим словом взяв духовний лідер православної Русі князь Костянтин-Василь Острозький. У відповідь на підготовлені Терлецьким і Потієм «Торчинські артикули» та відмову Зиґмунта III скликати церковний собор для їх обговорення 25 липня 1595 р. Острозький надрукував у своїй друкарні знамените «Оповіщення», закликаючи православну Русь стати на захист загроженого «благочестя». За місяць пізніше князь закликав до спільних дій проти короля — відступника присяги щодо дотримання релігійної толерації — лідерів протестантського табору Польщі та Литви. Але акції 1595 р. були лише прелюдією до словесної та справжньої фізичної війни між прибічниками та супротивниками унії — війни, яка розпочалася вже з Берестя.

23 жовтня 1596 р. до судових книг Володимирського замку на Волині учасники антиунійного собору записали офіційну Протестацію, стверджуючи свій твердий намір «всіма силами боронити» перехід православних на унію. Одночасно князь Острозький звернувся до короля з вимогою визнати собор, що відбувся в церкві Св. Миколая, неправомірним. З аналогічною вимогою, але вже скерованою проти супротивників унії, до Зиґмунта III звернувся митрополит Рогоза.