Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 193
В. М. Горобець
Особливе місце в структурі збройних сил республіки посідали
Зміцнення шляхетської демократії у Речі Посполитій
Українські землі під владою короля-француза
Коли в липні 1572 р. пішов із життя «батько» Люблінської унії, бездітний король Зиґмунт II Август, Річ Посполита зіткнулась із проблемою пошуку нового правителя поза межами дому Ягеллонів. З одного боку, це крило в собі небезпеку допущення на трон династа, вихованого в політичній культурі, принципово відмінній від тієї, що розвинулася в Речі Посполитій у часи екзекуційного руху шляхти 40—60-х рр. XVI ст. З іншого ж боку, вселяло шляхетським лідерам певні надії щодо можливості розширення станової демократії, а також забезпечення гарантій її недоторканності від будь-яких деспотичних намірів майбутніх правителів Речі Посполитої. А ще короткий проміжок часу, що відділяв цю подію від Люблінського сейму 1569 р., давав супротивникам унії надії на можливість її розірвання.
Ситуація безкоролів’я або, точніше, міжкоролів’я (
Коли в травні 1573 р. на елекційному сеймі зібралось близько 40 тисяч шляхтичів-виборців, котрим і належало визначити майбутнє королівської влади, завдяки спритності й наполегливості французького посла трон було передано французькому принцу Анрі (Генрік) Валуа, синові покійного французького короля Генріха II та братові тогочасного французького монарха Карла IX. 21 серпня 1573 р. обраний на королівство Генрік Валуа урочисто присягнув у Соборі Паризької Богоматері на виконання законів Речі Посполитої, після чого 3 грудня покинув Францію і попрямував на свою нову вітчизну.
У лютому 1574 р. відбулася коронація Валуа. На стол він зійшов на умовах, закріплених у «Генрікових артикулах». Згідно з ними, король брав на себе зобов’язання сприяти й надалі збереженню в державі засад вільної королівської елекції, регулярно скликати вальний сейм, без згоди сейму не збирати посполитого рушення (шляхетського ополчення), а також змінювати зовнішню політику, вирішувати питання війни та миру, накладати податки й мита. Король зобов’язувався утримувати коштом своїх маєтностей регулярне кварцяне військо, суворо дотримуватися засад релігійної толерації. При королю мала постійно діяти як дорадчо-контрольний орган рада з-поміж призначених сеймом сенаторів-резидентів. У разі невиконання королем цих артикулів (вони ставали обов’язковими й для наступних обраних монархів Речі Посполитої) шляхта отримувала право відмовляти йому в покорі (право рокошу).